Глава 4

   Я сиділа біля могили Марти та плакала. Десь у глибині душі я знала, що з нею сталося щось страшне, але до останнього сподівалася, що вона жива. Моя Марта, моя мама, хай і не біологічна. 

   Тоді у підвалі, або як його називає магістр Отто - "секретна лабораторія", він зробив якесь сканування і підтвердив подвійну ауру. Також розповів, що Марта встигла донести до нього мою історію і думає, що моїй біологічній матері втекти допоміг його вчитель. Та не в інше королівство, а в інший світ. 

   Ми також розповіли, що почули від короля. Тож теорія була така, біологічна мати ховалася з дітьми у цьому королівстві й певно її майже знайшли, бо вона  вимушено звернулася ледь не до єдиного мага, що міг переносити крізь світи. Певно щось пішло не так під час перенесення та я залишилась тут. Виявляється Марта теж мала схожу теорію. Магістр так і сказав :"Менше деталей звичайно, але дуже схожу теорію". 

   Тож вихід був лише один, зв'язатися з братом чи сестрою завдяки зв'язку близнюків. Магістр Отто попросив час для підготовки до ритуалу. Тому завтра ми спробуємо дізнатися більше. Можливо, повернемо їх назад. Якщо вони того забажають звісно. 

   Поселили мене у гуртожитку академії, як кандидатку в студенти. Але поки магія не слухається - це практично неможливо. Кімната була чиста та світла. Меблі виглядали новими, навіть матрац ще запакований. Біле дубове ліжко, білий стіл біля вікна, артефакт нічного освітлення, та дуже велика біла шафа з дзеркалом, що має захист. А найголовніше особиста ванна кімната. 

   Гаррі, як моєму фамільяру, а не співробітнику, виділили цілу кімнату у моєму блоці. Кімнат у блоці було сім, три для студентів, три для фамільярів та спільна кімната з великим диваном, маленькою кухнею та екраном ілюзії. 

   Повернувшись з "прогулянки", я вирішила увімкнути екран ілюзії, щоб подивитися взагалі що це таке. Бо я про нього лише у газетах читала. Вмикався екран дуже просто, трішки магії в артефакт і ти вже сидячи на дивані знаходишся в уявному лісі або в горах. Але я була б не я, якби все пішло добре. Ілюзія почала перемикатися з однією на іншу. Я намагалася її зупинити, але все було марно. 

   У кімнату збіглися мої сусідки.

   - Що сталося з екраном? Як це зупинити? - кричала білявка. 

   - Хранителе, рятуй! - кричала брюнетка. 

   В цей самий момент, я побачила обличчя, чи то на горах, чи то на стіні. І за секунду все закінчилося. 

   - Чого бешкетуємо, дівчата? - промовило це обличчя. 

   - Хранителю Рен, це не ми. - сказали разом дівчата і подивитися на мене. 

    Прямо дует. 

    - А що я? Я ввімкнути хотіла, а він поломаний вже був. 

    - Еста, я прекрасно бачу твою проблему. Просто намагайся поки нічого не чіпати, добре? Якщо що - клич мене або дівчат. - якось дуже добрим тоном мені відповів хранитель та зник. 

    - Що в тебе за проблема? Привіт, до речі, я - Мія. - сказала мені блондинка й плюхнулася на диван. 

    - А я - Ксю. - помахала мені брюнетка та вмостилася поруч з Мією, цікаве ім'я. 

   - Еста, приємно познайомитися. В мене магія дає збої. 

   - Та буває, інколи у всіх трапляється, ось я коли сюди потрапила, вона мене взагалі не слухалася, бо всі вчаться контролю з дитинства, а я потраплянка. - чи то намагалася втішити мене Ксю, чи то поділитися своєю історією. 

   - Ні, все набагато гірше.  - і поділилися своєю історією. Навіть не знаю чому. 

   Дівчата перебували в шоковому стані після моєї розповіді. А я взагалі чогось розревілася. Потім дівчата показали мені околиці академії, і привели до їдальні. 

   Доїсти смачнющу їжу(у порівнянні з минулим навчальним закладом) мені не вдалося. Прибіг Гаррі й сказав, що усе готово і потрібна тільки я. 

   - Удачі, Еста! - знов разом сказали дівчата.