3.3.

   Гаррі йшов та плювався піском, якого ми нахапалися в дорозі. На щастя погоні за нами не було. Але розслаблятися ще зарано. Треба дізнатися чия я дочка, чи дійсно в мене є близнюк і чи правдива інформація короля. Та хоча думки мої були про мою сім'ю, коли Гаррі знов зупинився, я запитала:

   - Чому ти витираєш язика лапами? Ти ж щойно ходив на них і там теж пісок. 

   - Багато ти розумієш... 

   Але більш ми не зупинялися. Йшли ми години дві, бо столиця у нас неймовірно велика, а ціни на громадські карети, ще більше.

   Я була у столиці вперше. Я йшла та насолоджуватись тим, що бачу. Навіть втома майже не відчувалася. Кожна будівля мала якусь свою особливість і неповторність. Неймовірні статуї на даху у деяких будівлях. Привітні люди. Та фамільяр, що безперервно розмовляє. Він пообіцяв мені, що проведе екскурсію у столиці. 

   І все було б чудово, якби не почуття, що не може все бути добре. Гаррі розповідав, що магістр Отто має правило, завжди брати гроші за будь-яку роботу. Він не скупий, на думку мого фамільяра, усі гроші розподіляє між співробітниками, проводить на них дослідження, а також частину віддає на благодійність. 

   Ціна його роботи завжди різна, і ніколи не знаєш чи допоможе він, чи назве суму більше ніж ти можеш заплатити. Тож це те, що змушує мене неабияк хвилюватись. 

   - Не треба так лякатися, в мене є ідея, можливо зовсім не прийдеться платити. До речі ми прийшли. 

   Ми стояли біля високих та досить широких воріт. І якщо арка була з цегли та прикрашена барельєфом, то самі ворота були зі срібла. Видно було, що з металом працював справжній майстер, бо як ще можна зробити металічні ворота у вигляді дерева з гілками та листочками. Додавали величності й краси неймовірні статуї драконів з обох боків. 

    - Хах, статуї, ой насмішила, це так, мініатюри. І ворота не лише зі срібла, там сплав з трьох металів, вони створені для захисту академії. А також, якщо придивишся, тут є магічний купол. 

   Гаррі ще щось казав, але я вже його не слухала, бо ворота відчинилися та назустріч нам йшов неймовірної краси чоловік зі срібним волоссям та синіми очима. Він на мене дивився таким поглядом, наче знав, що я тут в шоці від його краси. Саме це мене розізлило. Марта завжди казала, гарні чоловіки - це лише проблема на твою голову. Наприклад, принц - мрія та еталон краси, а насправді виявися зрадником та падлюкою. Тому я була напоготові до чогось, сама не знаю до чого. 

    - Цікава реакція. Привіт, Гаррі! Я чекав на вас. Чесно кажучи досі в шоці, що ти виміняв свободу на якесь мале дівча. Але ауру бачу, ходімо хуткіше до кабінету. 

   - Привіт, Отто! Ця дівчина того варта. 

   Коротко і ясно, дякую Гаррі. 

   "Будь ласка, моя дівчинка" 

   Територія академії була дуже велика, неймовірна кількість тренувальних майданчиків, що, на диво, гармонійно вписувалися у ландшафтний задум. Зелена трава, стрижені кущі, садові дерева з плодами, та місця для відпочинку. Капсули якісь з подушкою всередині, м'які крісла на галявині, лавочки та навіть крамниці є, хоч і маленькі. 

   Академію роздивитись не вийшло зсередини, тому що пішли ми у підвал. 

   - Кажу одразу, гроші не потрібні. Для дочки Марти я зроблю усе.  - сказав професор Отто. 

   - Ви знали її? 

   - В дитинстві ми були друзями, і після того, як ти вступила до академії вона дізналася щось важливе і просила заховати тебе. 

   - То ви не знаєте де вона. 

   - На жаль, знаю. Вона загинула, бо захищала мене. На мене знов був замах, і на цей раз стріла летіла мені прямо в серце. Як виявилося потім, отруйна стріла. Я вже нічого не міг зробити окрім дати завдання тебе шукати. І якби Гаррі був на місці, він би це знав.