Крадійка

Крадійка

I

Красива струнка жінка, злегка погойдуючись у такт руху, входить до вагону електрички. Волосся кольору кавових зерен, трохи кучеряве, блискуче. Довге стильне пальто. Вузенькі чоботи з високими квадратними підборами. Окуляри з димчасто-блакитними лінзами у сріблястій оправі. Дорогі.

Вона займає окреме сидіння біля вікна. В її руках - прозора парасолька з картою невідомого міста. Вода стікає з парасольки. Жінка акуратно прилаштовує її між сидінням та стіною. Дістає книгу. Повільно гортає сторінки, злегка відставивши мізинець з яскраво-червоним довгим нігтиком. Але книгу вона гортає недовго: ніби не знайшовши нічого цікавого, закриває її і дістає термос. Так само повільно відкручує кришку двома пальцями. Мізинчик гарайливо відставлений.

Знявши кришку, наливає в неї щось із термоса і, дивлячись у вікно, неквапливо п’є маленькими ковтками. Рука охоплює кришку так, щоб усі чотири пальці, за винятком великого, лежали поряд, наче чотири ягоди осіннього кизилу - стиглі, глянсові, ідеальної форми. П'є жінка недовго. Такими ж показовими рухами вона закриває термос і ховає його в сумку.

Сумку кладе на коліна. Руки - на сумку. Ой, які ж вони гарні! М'які, доглянуті, без жодної зморшки, без найменшої старечої цяточки!

Трохи згодом жінка витягає з кишені хусточку. Довго і повільно її розгортає, милуючись тим, як червоний манікюр виглядає на фоні мережива. Але й хусточка швидко повертається на місце. На зміну їй приходить телефон, по екрану якого вона так само недовго водить пальчиком.

І, нарешті, низку безглуздих рухів завершує невеликий блокнот у чорній шкіряній обкладинці. Він виглядає чужим у цій каруселі нових, красивих та дорогих речей. Старий, досить потертий, схожий на стародавні гримуари, які використовують усі чаклуни, що працюють у Нетфлікс. Жінка непомітно дмухає на обкладинку, і книжка розкривається на потрібній сторінці. Провівши пальцем по сторінці, вона закриває блокнот, знову із задоволенням дивиться на свій новий манікюр. Їй здається, що всі пасажири вагону не можуть відірвати очей від її бездоганних рук.

Насправді - лише один. Хлопчина, років шістнадцяти, який сидить позаду і трохи збоку, справді зачарований рухами тонких жіночих рук. Він не може надивитися на них із самого початку, попутно малюючи в уяві портрет жінки.

І ось настає момент, коли, згораючи від цікавості, він піднімається з місця і йде вагоном. План простий: пройти якомога ближче до леді і, ніби ненароком, поглянути їй в обличчя. Можливо, пощастить, і вона щось упустить, а він подасть їй це і вони зустрінуться очима… О, цей романтизм шістнадцятирічних!

Юнак доходить до вікна, повертається.

Останнє, що він бачить, - обличчя старої, як Всесвіт, жінки. І майже прозорі очі, в яких світиться тисячолітня мудрість.

II

Руки вона вкрала вчора. Ну як – «вкрала»… Просто взяла. Вони так їй сподобалися, що аж в голові затьмарилося. Вона прибула сюди, прочитавши адресу у своєму блокноті - чарівному, як сказали б у казках. Але для Смерті - просто робочому.

Молода жінка на ім'я Матильда вирішила покінчити життя самогубством. Але яка ж жінка (якщо вона, звичайно, справжня) не захоче привести себе до ладу перед зустріччю зі Смертю? Матильда пішла до салону краси. Смерть, яка прибула трохи завчасно, терпляче чекала на вулиці, спостерігаючи крізь скло за підготовкою.

Руки Матильди виявилися настільки прекрасними, що Смерть вирішила скористатися моментом та відчути себе жінкою. Тим більше, 8 березня на носі, а цій дурепі вони вже все одно не знадобляться.

Матильда вийшла з салону, вдихнула сире весняне повітря, сумно посміхнулася, оглядаючи вулицю. «А життя – не така вже погана штука», - подумала вона і, зробивши наступний крок, впала, вражена струмом з оголеного дроту, що валявся на землі.

"Ну, якось так!" - байдуже подумала Смерть, відлітаючи подалі від місця події.

III

«От чорт! — подумала Смерть, коли хлопець упав, немов підкошений, - зіпсував такий день!»

Вона швидко проводить рукою перед обличчям - і лінзи окулярів стають чорними, як у сліпих. Ще один невловимий рух - і розкішне волосся зібрано в сивий пучок. Ледь чутний плеск долоней - і замість парасольки старенька жіночка в стоптаних чоботях і потертому пальті дістає палицю з білим наконечником.

Ось тільки руки… Поглянувши востаннє на ідеальний манікюр, Смерть із жалем знизує плечима - і вже старечі артритні пальці стискають тонку тростину.

На момент, коли схвильовані пасажири починають реагувати і викликають швидку, нікому й на думку не спадає питати сиву сліпу про те, що трапилося з хлопцем.

«А за хлопця, однак, доведеться відповідати, - сумно думає Смерть, дивлячись у вікно. - І за те, що не вжила заходів безпеки, і за те, що дозволила собі «вольності» на робочому місці… І дьорнуло ж мене вкрасти ці руки! Але ж знала, що за крадіжку доведеться платити!» - Смерть ніяк не може позбутися прикрих роздумів.

«І смерть, попри людські переконання, буває випадковою», - невесело посміхається старенька біля вікна, знову дістаючи потертий блокнот у чорній шкіряній обкладинці.