Ч.3

–

• Ні… я… просто хвіртка і ви і … – чоловік топтався на місці, замість того, щоб піти. Замість того, щоб просто втекти – він шукав приводу залишитися. Він не йшов не тому, що не міг, а тому, що його не виганяли. Нічний гість не знайшов нічого кращого, ніж сісти на поріг. Кілька секунд він дивився в одну точку. Потім підняв очі і зустрівся поглядом з тією, в чий дім він так безцеремонно заліз.
• Чому ви не йдете? – запитала жінка резонно.
• Так…ви праві. Я…повинен піти. Так… – він почав повільно вставати.
• Може, чаю, раз я вам не дала нічого вкрасти? – жінка раптом змінила своє рішення.
• Якщо ви пропонуєте, я не відмовлюсь.

Вони зайшли в кімнату, жінка поставила чайник, і через кілька хвилин чоловік тримав у руках чашку гарячого ароматного напою. Вона весь час спостерігала за ним. Помітивши на собі її пронизливий погляд, він запитав:

• Чому ви так на мене дивитеся?
• Дивний ви крадій – якось нестандартно себе поводите.
• Ви також не схожі на стереотипну жертву.
• Може, тому що злочинець нестереотипний?
• Це не має значення. Якщо хтось проникає в дім, то реакція завжди одна.
• Ви праві, але ви ж пояснили свої мотиви: хвіртка, вихор, світло. Тим більше ви не робили різких рухів. І…
• І…
• Ви здалися мені безпечним. Значить, ви крадій? – не давши йому відповісти, знову спитала жінка, щоб пересвілчитись чи правильно вона все зрозуміла.
• Так, це дійсно так.
• Ви завжди так крадете?
• Ні. Але я неприрожденний крадій. Це моє хобі.
• Хобі?
•  Можна й так сказати. У мене інша професія. Я спеціаліст по ремонтах. У мене була невелика компанія.
• Хм…
• Так. Але коли дружина від мене пішла, я більше не міг займатися таким нудним ділом, як бізнес. Я раптом зрозумів, що прожив пласке і нецікаве життя, думаючи весь час про гроші.
• Ви любили дружину?
• Так, любив. Її зрада мене зламала. Тому я все кинув і…
• І почав красти…
• Але тепер я радий, що вона пішла. Справді радий.
• І тепер вам більше не треба думати про гроші?
• Так. Тепер у мене наповнене життя. Я задоволений.
• Ви називаєте злодійство повним життям?
• Я не вкладаю в це слово так багато негативу, як ви.
• Позитивного тут мало.
• Але так я отримую адреналін. Ризик мене хвилює і змушує частіше битися серце. Так… ви скажете, що можна знайти інший, не такий екзотичний, спосіб заставити своє серце битися частіше. Я знайшов свій спосіб. Так, він незвичайний. Але він мій. – Він закинув голову вверх, допиваючи останні краплі чаю.
• Ще хочете?
• Так. Ви дуже люб'язна.
• Це моральна компенсація за упущену вигоду – назвемо це так.
• Нехай буде по-вашому. Навіть сперечатись не буду!
• …тільки це заняття змушує мене відчувати хвилювання і переживати миті, рівних яким нема, – продовжував свій розповідь незвичайний крадій. – Це моя ідеологічна основа для цього заняття. В мене немає потреби в тих речах, які я краду. Але сам процес дає мені можливість переживати справжні емоції.
• Ви могли б зайнятися скелелазінням або стрибками з висоти.
• Висота – це добре. Але не те. Це все занадто різко. Це не моє. А дрібні крадіжки – це делікатна справа. Дуже делікатна. Я ніби скидаю весь тягар цивілізації і знову стаю первісною людиною.  
• Жінки?  
• Коли ти багатий – тебе не бачать – тільки гроші.  
• Але не всі однакові.  
• Можливо і так. Просто я не ставив перед собою завдання знайти виняток серед жінок. Я більше не хочу розчаровуватися.  
• Вас можна зрозуміти.
• Красти ж – це щось первісне, справжнє, по-справжньому хвилююче. Завдяки цьому я згадав, що таке справжні емоції, почуття. Я не знаю, як це описати. Ви не зрозумієте.  
• Чому ви так впевнені?  
• Пробачте, я не хотів вас образити.  
• Я не образилася.  
• Все, що я сказав, звучить як виправдання, а мені виправдань немає.  
• Це звучало не як виправдання, а як пояснення. І, чесно кажучи, я ще ніколи не чула, щоб до такого асоціального явища був такий неординарний підхід. І часто ви цим займаєтеся?  
• Ні, не часто. Ось сьогодні вирішив...  
• Але я зірвала ваші плани?  
•  Якраз ні. Тобто… я радий, що ви їх зірвали. Бо в присутності вас я хвилююся так, наче щось краду. Зрештою і я здійснив своєрідну крадіжку – вкрав ваш час, який ви могли б витратити на щось інше, а натомість слухаєте дурниці незваного гостя.  
• Але, чому ж? Якби ви не увійшли і не вирішили вкрасти мій час, я б і не дізналася, що бувають такі крадії, як ви. – Жінка усміхнулася, але чоловік нічого не відповів. Він просто дивився на неї, не відриваючи погляду.  

Чоловік тримав порожню чашку в руках, не наважуючись поставити її на стіл. Вона бачила це, але також не наважувалася щось сказати. Злодій почав вставати повільно і неохоче. Він не знав, про що говорити далі. Але йти він також не хотів, розуміючи, що більше він сюди не повернеться. Він не хотів руйнувати магію, якої торкнувся, зайшовши в дім, куди його так невідворотно потягнуло і. куди його не запрошували.  

Вона простягнула руку, щоб взяти чашку з його рук. Їхні пальці торкнулися. Його губи торкнулися її пальців. Губи торкнулися губ. Руки торкнулися тіла. Тіла злилися. Увесь світ вибухнув іскрами бажання і пристрасті.  

Вранці вона прокинулася від запаху кави і легкого дотику губ до свого плеча. Нічна пригода ще не спливла в її пам’яті. Вона лише відчувала щастя, спокій і запах кави, що лоскотав ніздрі і змусив відкрити очі. Було ще занадто рано. Вона Вона напівідкрила повіки, потяглася і остаточно прокинулася. Повернувши голову, побачила чашку паруючої кави і три гілочки фізалісу у вазі.   

Жінка сіла й потягнулася за чашкою кави, вдихнула її аромат. Вона не могла точно сказати, що її більше зігрівало – ароматна кава чи яскраво оранжеві фонарики фізалісу, які були вкрадені спеціально для неї незвичайним злодієм. Він пішов, але вона знала, що він прийде знову.