Школа-інтернат

  Школа була на пагорбі, густо порослому деревами та кущами. Довкола неї височів мур із ґратами угорі.

  - Сторонній сюди нізащо не добереться, - вражено мовила Кіра.

  - Але ніхто й не вибереться звідси, - швидко докинув Пітер.

  Дівчинці стало трохи лячно. Справді, можна й так поглянути на справу.

  Виїжджаючи у ворота, вона побачила шкільні будівлі. Їх було чотири. Пітер пояснив: два спальні корпуси, один - для дівчат, інший - для хлопців; головна будівля, де відбувалися заняття; і великий спортивний зал.

  Авто зупинилося перед самим входом до головної будівлі. Діти вийшли, звісно, попрощавшись перед тим з водієм та привітним поліцейським. Потім вони попрямували до секретаріату. Їх уже чекали. Поліцейські повідомили керівництво про їхнє прибуття. Секретарка зустріла прибулих і повела до кабінету директора школи, містера Сноудона. У нього було добре обличчя і, здавалось, він був щиро стурбований. Поклавши руку на плече Пітерові, директор сказав:

  - Я радий, що з тобою все гаразд. Тут ти принаймні в безпеці. З поверненням, хлопчику!

  Потім директор обернувся до Кіри.

  - Ласкаво просимо до Ріо-Редвуд академії. Я багато про тебе чув. Насамперед тішуся, що ти візьмеш участь в ораторському конкурсі.

  Кіра попрохала його говорити повільніше, бо її англійська мова була далеко від ідеалу.

  Директор з розумінням кивнув і заговорив повільніше:

  - Ти розумниця. За два тижні вже чудово розумітимеш нашу мову. А до конкурсу вільно заговориш англійською. Не хвилюйся!

  - Я до дрижаків боюся того конкурсу, - зізналася Кіра.

  Містер Сноудон щиро розсміявся.

  - У цьому немає нічого поганого, - мовив він. - Погано, якщо зі страху ми не робимо того, що повинні робити. Про конкурс поговоримо трохи згодом. Спершу тобі треба призвичаїтися. Місіс Лайт, моя секретарка, проведе тебе до дівочого корпусу й познайомить із твоїм тьютором і директрисою гуртожитку.

  Кіра майже все зрозуміла і вдячно кивнула.

  - Ми радо приймаємо в нашій школі учнів з інших країн, - додав директор. - Я переконаний, ми можемо багато чого навчитися одне від одного.

  Пітер скептично хмикнув. Мабуть, уважав, що американці нічого ні від кого вчитися ані не можуть, ані не мусять.

  Містер Сноудон, вочевидь, добре відчував думки своїх учнів, бо сказав:

  - А тобі, Пітере, варто більше часу проводити з Кірою. Ти багато можеш від неї навчитися!

  І хоч хлопчик із симпатією ставився до Кіри, і після нападу в рукаві-переході довіряв їй, він зовсім не був певний, що директор має рацію. Пітер невдоволено відбуркнуся.

  Це не прийшло повз увагу директора. Містер Сноудон на якусь мить замислився, а тоді сказав:

  - Як і до кожного нашого учня, до тебе приставлять помічника. Це учениця старших класів, яка допомагатиме тобі освоїтися в школі. Я вже вибрав для тебе симпатичну дівчинку. Її звати Сенді, - а потім звернувся до Пітера: - Я хотів би, щоб ти додатково допомагав Кірі... 

  - Але ж вона набагато старша мене, - запротестував Пітер. Кірі стало трохи незручно. Їй зовсім не хотілося, аби хтось допомагав проти власної волі.

  Однак містер Сноудон уже все вирішив.

  - Ти багато чим завдячуєш Кірі. Сенді не надто спортивна, тому твоя підтримка дуже знадобиться Кірі на спортивних заняттях. Для неї все буде новим та незвичним, - директор на хвильку замовк, а тоді додав: - З іншого боку, ти й від неї зможеш чогось навчитися, я анітрохи в цьому не сумніваюся. Кіра приїхала із цікавої країни, яка має дуже високу, з давніми традиціями культуру.

  Директор попрощався й випровадив обох дітей з кабінету.

  Пітер подався до хлопчачого корпусу, а місіс Лайт повела Кіру в дівочий гуртожиток. Там на неї вже чекала Сенді, яка щиро привіталася з новенькою. Кіра дивувалася, як добре тут усе організовано й продумано.

  Сенді, без сумніву, мала китайське коріння й було приблизно на два роки старша за саму Кіру. Їй відрозу полюбилася нова товаришка, особливо відкрита, щира усмішка, яка відкривала геть усі зуби, щоправда, дещо завеликі. Усмішка робила китаянку кумедною, проте дуже симпатичною.

  - Через мої зуби мене прозвали Зайчиком, - засміялася Сенді, помітивши погляд Кіри. 

  Видно, вона зовсім не переймалася своєю вадою. Сенді радісно обняла нову подружку. Така поведінка була трохи незвичною для Кіри, однак вона відчула себе затишно - їй, дійсно, раді.

  - Як добре, що ти приїхала, - щебетала Сенді. - Я певна, ми гарно проведемо час і зможемо багато чого довідатися одна від одної.

  Наступні кілька годин були дуже напруженими. Сенді показала Кірі кімнату, де вони мешкатимуть удвох. Кіра втішилася - поряд завжди буде та, хто її любить. 

  Потім вони разом розпакували Кірину валізу. Сенді познайомила дівчинку з місіс Іґл, директрисою гуртожитку, та містером Найсом, тьютором. Його звали насправді інакше, але всі кликали його Найсом, тобто, Милим, бо він завжди був у доброму настрої. На завершення Сенді влаштувала Кірі екскурсію територією школи.

  На кожному кроці вони віталися зі школярами. Здавалося, Сенді була тут загальною улюбленицею. Кожному вона представляла свою нову подругу. Замість " добридень" усі казали: "Приємно познайомитися. Як справи?" і йшли собі далі, не чекаючи на відповідь. Згодом Кіра дещо роздратовано поцікавилася:

  - Чому вони запитують про мої справи, якщо їх зовсім не цікавить відповідь?

  Сенді засміялася, виставивши напоказ свої великі зуби.

  - Це лише привітання, - пояснила вона. - Не запитання...

  - Гм, - буркнула Кіра. Дивні звичаї в цій Америці...

  Перед спортзалом вони зустріли високого білявого школяра. Він видавався дуже стриманим і непривітним, усе в ньому було неприродно охайним, бездоганно укладене волосся розділене рівно посередині.

  Кіра не стрималася й захихотіла:

  - Йому не обійтися без... - вона ніяк не могла згадати, як англійською "лінійка", але Сенді відразу здогадалася, що мала на увазі Кіра.