Подорож до Каліфорнії (1)

  Кілька днів минули без особливих подій. Моніка доглядала Кіриних собак. За якийсь час батьки зняли з Кіри домашній арешт. Нарешті вона знову опинилася на волі... Однак її не полишала тривога, бо від американців усе ще не було жодної звістки. Хоч би їм сподобався твір... Чекання виснажувало до краю. Про лупу та світлини із чорного альбому Кіра майже забула.

  Нарешті зателефонували з консульства, і не абихто, а консул власною персоною. Він запросив до телефону Кіру. Дівчинка нетерпляче вихопила слухавку з рук мами.

  - Мені дуже сподобався твій твір, Кіро, - сказав консул. - Він чудовий. Я пишаюся, що можу надати тобі стипендію. Наші країни ще тісніше співпрацюватимуть. Наші культури зможуть багато навчитися одна від одної...

  Дівчинка не надто прислухалася до його слів. Ще б пак! Вона зуміла! Це буде знаменитий запис в її "Журналі досягнень"! Консул сказав "Чудовий твір!".

  - Я ще маю повідомлення для тебе, - знову почула Кіра голос консула. - Але про ліпше скаже місіс Стівенс. Передаю їй слухавку...

  - Доброго дня, Кіро, - привіталася товстуха. - Я теж хочу привітати тебе із чудовим твором. Та найбільше мене втішив твій лист. Ти, мабуть, добра дівчинка, - голос жінки було не впізнати, хто б міг подумати, що він такий приємний. Кіра раділа, що здогадалася надіслати свої вибачення.

  - У школі, яку ти відвідуватимеш, учиться багато таких талановитих дітей, як ти, - провадила жінка далі. - Щороку там відбувається конкурс: учні з ораторськими здібностями виголошують доповіді. Переможець отримує премію в 1000 доларів.

  Кіра не розуміла, навіщо жінка їй це розповідає, але невдовзі все з'ясувалося.

  - Я подала твою кандидатуру для участі в конкурсі, - пояснила місіс Стівенс. - Ти вже в списках. Зазвичай треба брати участь у довготривалому відбірковому конкурсі, однак зараз уже запізно. Через те, що ти прибудеш з іншої країни, а тому не зможеш взяти участь у попередніх змаганнях, а ще тому, що тобі вже доводилося виголошувати промови перед публікою, тебе зарахували за моєю рекомендацією. Щиро вітаю!

  Дівчинка відчула, що товстуха бажала їй добра, бо вона навіть не здогадувалася, скільки страху натерпілася Кіра перед першим великим виходом на публіку. Дівчинка довго відмовлялася виступати, так боялася... Піддавшись на вмовляння, вона змінила свою думку й таки зважилася вийти на сцену. Тоді в залі сиділи лише друзі та близькі, а Кіра просто відповідала на запитання пані Гайнен, консультанта з банку.

  Дівчинка поділилася своїми сумнівами з місіс Стівенс, але та лише сказала:

  - Я впевнена, ти все зробиш як слід.

  Кіра такої впевненості не мала, та все-таки ввічливо подякувала. Потім вона переповіла зміст розмови батькам. Ті аж нетямилися від радості та гордості.

  Раптом дівчинку пройняв страх. Промову доведеться проголошувати в Каліфорнії, а там бо всі розмовляють англійською. А ця мова в неї дуже слабенька. Серце впало десь аж у п'ятки. Ліпше зараз про це не думати. Можливо згодом знайдеться спосіб, як уникнути публічного виступу. Напевно, знайдеться... Тепер слід зосередитися на інших справах. Від'їзд за кілька днів, а де треба стільки залагодити й смакувати валізу.

                                       ***

  Надійшов день від'їзду. Кіра з важким серцем попрощалася із друзями. Їй так бракуватиме їх. А з іншого боку, скільки всього вона зможе розповісти після повернення. Усі бажали їй щастя й заздрили водночас. Однак Кіра нікому не розповіла про ймовірні пригоди, які їй напророкувала пані Вайс.

  Ще треба було попрощатися з Мані. Спершу Кіра будь-що хотіла взяти його з собою. Вона й уявити не могла, як витримає шість тижнів без свого песика. Але в консульстві їй пояснили, що собаки, перш ніж їм дозволяють в'їхати до США, повинні пройти кількатижневий карантин, тобто Мані довелося би перебувати в своєрідній собачій в'язниці. Такої кривди дівчинка нізащо не завдала би білому лабрадорові. Тож тепер треба сказати йому "до побачення". Вона ніжно обійняла пса, а коли, зрештою, відірвалася від нього, він лизну її через усе личко. Кірі так і не вдалося відучити свого улюбленця від цієї негігієнічної звички.

  Дівчинка вже було хотіла сідати до машини, як її, як окропом ошпарило: вона забуло взяти із собою лупу та альбом зі світлинами. Кіра притьмом кинулася в гору сходами до своєї кімнати.

  У поспіху вона перечипилася через килимок і з гуркотом гепнулася на модель корабля, яку їй тато змайстрував з безлічі сірників. Тобто, відбудувати заново, після того як Кіра вже якось палала на неї й повністю розтрощила. Це коштувало йому багатьох місяців робити. Ось і тепер жодного сірничка на сірничкові не залишилося... Цього разу тато теж ошаленів: чотири місяці роботи псові під хвіст.

  Кірі було мулько на душі. До того ж , вона розуміла, що це поганий знак... Точнісінько так починалася її попередня пригода. Ліпше би тато збирав камінці... Їх важче попсувати. Однак дівчинка відчувала, що зараз таке не варто пропонувати таткові.

                                        *** 

  Нарешті опинившись у літаку, Кіра полегшено зітхнула. Вона пристебнула пасок безпеки й знервовано чекала злету. Раптом її погляд упав на чорнявого бородатого чоловіка. "Десь вже я його бачила", - подумала дівчинка. Але згадати, де саме, не змогла. Хай там що, а вигляд той мав неприємний. Дякувати Богу, що сидів він за декілька рядів від неї.

  Заревли двигуни. Доки літак поволі вирулював на злітну смугу, Кіра пригадала собі все, що з нею трапилося останнім часом: консульство, написання твору, повчання пана Ґольдштерна, бублики, Білий камінь, пані Вайс, збільшувальне скло та альбом з фотографіями...

  "Фотки! - раптом шпигнув її спомин. - Тепер я знаю, де я бачила отого чоловік за кілька рядів попереду! На одній із світлин чорного альбому!" А ще він був у її страшному сні. Кірі стало лячно. Старенька попереджувала її! Цей чоловік був дуже небезпечний. Та як з'ясувати що він замислив?