Твір

  Кіра прокинулася раненько. Спала вона погано, їй наснилося якесь жахіття, однак про що йшлося уві сні, згадати не могла.

  Їй дозволили зійти вниз і поснідати. То було добрим знаком. Видно, гнів батьків уже вщух. Потім вона знову поринула в роздуми про написання твору: два боки античної монети. "Чудова тема! - думала дівчинка. - Я мушу впоратися!". Її навіть тішили майбутні пригоди. Якби ж то Кіра знала, якими небезпечними вони виявляються, то, мабуть, злякалася би...

  Дівчинка вже дві години сушила собі голову, але нічого путнього так і не придумала. Знала одне: здаватися не можна нізащо! Пан Ґольдштерн часто казав: "Невдахи ніколи не перемагають, бо завжди опускають руки; улюбленцями долі стають ті, хто не зневірюється...".

  Кажучи про зневіру, старий фінансист часто використовував таке порівняння: "У кожного з нас живе дві істоти: велетень і карлик. Вони мешкають у нашій голові. Ми можемо чути їхні розмови. Карлик постійно нашіптує: "Облиш, це не має жодного шансу". А велетень підбадьорює не втрачаючи віри". Кіра воліла прислухатися до велетня. Якщо їй у душу закладалися сумніви, вона знала: то знову втручається карлик. Дівчинка просто просила його замовкнути. Бо ж мусить бути якийсь вихід...

  Кіра згадала про античну монету Марселевого тата, яку їй передала Моніка. Вона вишпорила її з кишені й зоходилася з цікавістю розглядати. Один бік дуже стерся, годі було щось роздивитися, зате на іншому чітко проступало обличчя якогось чоловіка, напевно, цезаря. Кірі видалося, що той має дуже мудрий погляд. І могутній... Та, вочевидь, кожний володар був могутнім...

  Під викарбованим обличчям виднілося ім'я, однак відчитати його майже не вдалося: Марк А... Довший час Кіра безпорадно приглядалася до монети. Як довідатися, що пов'язано з отими двома боками монети?

  Її погляд, мабуть, уп'ятдесяте ковзнув обличчям цезаря. Марк А..., Марк А... Якби ж то пощастило розшифрувати ім'я можновладця. Раптом Кіра згадала про збільшувальне скло, яке їй подарувала мудра бабця. Вона вийняла його з кишені наблизила до напису й прочитала: МАРК АВРЕЛІЙ.

  З уроків історії Кіра знала, що Марк Аврелій був видатним і мудрим цезарем. Принаймні вчитель історії, пан Райх, був дуже високої думки про нього.

  Дівчинка вже хотіла було відкласти лупу набік, як раптом помітила, що обличчя цезаря ледь ворухнулося. Налякана, вона пожбурила монету на ліжко. "Бути такого не може! Під лупою оживають лише світлини", - подумала вона. Та хтозна, тоді їх ще не існувало; можливо відбиток на монеті служив колись замість фотографії. Обличчя цезаря знову ожило, і відразу пролунав внутрішній голос. Спершу Кіра нічого не розуміла: голос видавався старечим і надзвичайно слабким, долинав ніби здалеку, однак згодом набрав потуги, і вже можна було розчути кожне слово: 

  - Той, кому до рук потрапить ця монета, нехай знає: ти теж маєш два боки. Справжнього щастя зазнаєш лише тоді, коли зважатимеш на два боки. Поглянь на свій зовнішній бік - він нагадає тобі, що в цьому світі ти потребуєш грошей, щоб мати змогу жити й задовольняти свої потреби.

  Внутрішній бік нагадує про божественну владу; ти мусиш навчитися бути вдячним і допомагати іншим. З кожним проявом допомоги, збільшується божественний бік у тобі. Обидва боки належать твоєму характерові; обидва важливі; обидва в купі задовольняють твої потреби. Не занедбуй жодного з них, інакше не бачити тобі щастя.

  - Це ж треба! - схвильовано вигукнула Кіра. - Неймовірно! До мене промовляє цезар, який уже приблизно... - вона швидко полічила подумки, - 2000 років як помер.

  Дівчинка схопила аркуш паперу й похапцем записала все, що пригадала з почутого. Вона ще кілька разів прикладала лупу до зображення на монеті й щоразу чула ті самі слова.

  Нарешті Кіра ретельно записала почуте.

  - Дякую, Ваше Величносте! - сказала вона й вклонилися так, як бачила в якомусь фільмі. Звісно, їй ще ніколи не доводилося бачитися зі справжнім цезарем. Та й певності вона не мала, чи саме так годиться звертатися до давнього володаря. Що ж, принаймні спробувала.

  Тепер вона знала, що означають два боки монети. Але цього надто мало, щоб написати гарний твір. Дівчинка добирала різні форми викладу й виступу - нічого не подобалося. В тоді вирішила викласти все своїми словами. Могла навіть спокійно признатися, якщо чогось не розуміла. Отож у Кіри вийшло таке:

     Дорогий Консуле,

    спершу я позсердилася, що мені запропонували таку тяжку тему. Але тепер я вважаю, що мені пощастило, бо пишучи, я багато чого дізналася.

  Останнім часом я заробила багато грошей і навчилася, як з ним поводитися. Навіть виступаю з доповідями про це перед іншими дітьми, щоб їм також допомогти. Це, гадаю, один бік давньої монети.

  Однак я не заважала на інший її бік. Я не виявляла належної поваги до своєї батьків, бувала зухвалою з іншими дорослими. Часто потішалася зі своєї найкращої товаришки. Вона сміялася з моїх жартів, однак я знаю - їй було прикро. Я в усіх попрошу пробачення!

  Я знаю одного чоловіка, дуже заможного. Та найбільше в ньому подобається те, що він мені допомагає й завжди приязно ставиться до мене. Гадаю, у ньому поєднуються обидва боки монети.

  Пані Ганенкамп пече найсмачніші бублики у світі.  Вона каже, що бублики - це символи. Як і давні монети. Ось тільки ліпші на смак. Бублики мають кільце і дірку, так само як монети мають два боки. Кільце - гроші й усе, що за них можна купити. Дірка - характер, якого не видно.

   Доброту характеру не виміряти й нічого за нього не купиш. Зате з нею маєш добрих друзів і почуваєшся щасливим. Внутрішнє не менш важливе, ніж зовнішнє. 

  До пані Козир удерлися грабіжники. Злочинці - це, мабуть, ті люди, які заважають лише на зовнішній бік . Пані Козир каже, що вони наврядчи щасливі. Я теж так думаю.

  Монета має два боки. Віднині я замислилася, як приносити радість іншим і як їм допомогати. Я ще не знаю, як це робитиму. Та, на щастя, я знаю чудових людей, від яких усього зумію навчитися.