Білий камінь

   Наступного ранку Моніка, як і домовлялися, потайки залізла до Кіри в кімнату. Вони стиха привіталися, і Кіра вислизнула на волю. Мані, як завжди, перестрибнув на дах гаража, а звідти на травник. Кіра щиро сподівалася, що ніхто не викриє Моніку...

   Насамперед дівчинка, як і щосуботи, помчала до пана Ґольдштерна. Завдяки вдалим торгам на біржі він став дуже-дуже багатим. Нині він консультував лише надзвичайно заможних клієнтів. Чоловік мешкав у велетенській віллі, яка стояла посеред розкішного парку. Кірі, як завжди, відчинила бездоганно вбрана покоївка. Пан Ґольдштерн уже чекав на дівчинку. Кіра щоразу тішилася, побачивши його приязне обличчя. 

  - То як ведеться моєму маленькому фінансовому магові? - почула вона його приємний голос.

    Пан Ґольдштерн лагідно погладив Мані. Вони дуже любили одне одного, бо колись пес йому належав. Потім чоловік обернувся до Кіри. 

  - Здається, ти маєш поважні проблеми, - мовив він, уважно глянувши на неї. 

   Кіра поспіхом переповіла йому останні події.

   Про домашній арешт вона, про всяк випадок, промовчала, а свою розповідь завершила словами:

   - А все через дурну товсту корову, мою тітку, та ще через оту міс Піґґі... Батьки теж не ліпші - вони мені не вірять!

  В очах дівчинки знову зблиснули сльози. Несправедливе ставлення завдавало їй невимовної кривди.

   Однак пан Ґольдштерн зреагував зовсім не так, як сподівалася Кіра. Він навіть не подумав їй поспівчувати. Натомість дуже серйозно глянув у вічі й сказав:

  - Треба насамперед бачити позитивний бік справи...

  - Немає нічого позитивного! - миттю урвала його Кіра.

  - Якщо ти хочеш ще трохи поговорити, я зачекаю, - мовив пан Ґольдштерн без тіні роздратування.

  - Вибачте, похопилася Кіра. - Останнім часом я стала нестримана на язик...

   Літній пан усміхнувся, і дівчинці відразу стало легше на душі. У нього була така лагідна усмішка. Кіра відчула, що він на неї не сердиться.

  - За останній місяць ти багато чого навчилася, - продовжував чоловік. - Та це не означає, що ти бездоганна в усьому. Те, що трапилося, направду має позитивний бік. У тебе з'явився шанс навчитися ще дечого важливого. Мені спали на думку відразу три речі. Насамперед ти повинна стати стриманішою й скромнішою, надто в стосунках з старшими. Зухвалість не прикрашає людину.

   Кіра згадала, яким скромний та ввічливим завжди є пан Ґольдштерн. Вона кивнула, погоджуючись. Але потім їй пригадались тітонька Ерна й товстуха з консульства. 

  - Це стосується й людей, які ставляться до мене зневажливо? - запитала вона. 

  - Це визначений принцип. Не треба вдавати приязність. Такого від тебе ніхто не вимагає. Але завжди мусиш бути ввічливою.  Ворожість - неодмінна ознака поганого виховання й слабкості. Крім того, така поведінка безглузда, - відповів старий фінансист.

  - Безглузда? - перепитала Кіра.

  - Так, безглузда! З повагою та ввічливість далеко підеш. Якщо хтось тебе недолюблює, то неодмінно знайде у твоєму поводженні причину, або нашкодити. Тож не варто провокувати. До того ж, завдяки ввічливості ти можеш змінити ставлення до себе деяких людей, які на дух тебе не виносили.

   Кіра знову кивнула.

  - По-друге, не можна дарувати несправедливості. У житті це не рідкість. Скоріше навпаки. Та це не означає, що треба з нею миритися. У досягненні мети не варто сподіватися, що всі ставитимуться до тебе справидливо.

  Дівчинка на якусь мить замислилася.

  - Але це ж так жахливо, коли тебе несправедливо звинувачують!

  - Маєш рацію, - погодився з нею пан Ґольдштерн. - Я теж ненавиджу несправедливість і сам намагаюся завжди бути справедливим. Та не завжди можу запобігти несправедливому ставленню до мене інших. Якщо вже так трапилося, не треба відразу впадати в гнів і опускати руки. Чудова відмовка: Я не змогла цього зробити, бо той чи та були до мене несправедливими. Але яка тобі з того користь? Своєї мети ти все одно не досягла...

  - Гаразд, - відповіла Кіра. - Я врахую це в ставленні до своєї пришелепуватої тітоньки й міс Піґґі...

  - А тепер ми підійшли й до третього пункту, - мовив Ґольдштерн, добродушно всміхаючись. - Ніколи не паплюж словами інших!

  - Щоб вони мене не почули? 

 Чоловік голосно засміявся.

  - Так, у консульстві воно тобі не допомогло! Та я не це мав на увазі. Я вважаю, що негарно лихословити про інших.

   Кіра отетеріла.

  - Але ж так весело іноді попліткувати про когось!

  - Жаль, якщо ти потішаєшся з людей, - не погодився з дівчинкою старий фінансист. - Ти зосереджуєшся на помилках і недоліках інших, замість того щоб звернути увагу на їхні позитивні риси. Світ стане кращим для тебе, якщо звертатимеш свою увагу на все гарне. Якщо ж ні, то невдовзі люди почуватимуть себе незатишно у твоїй присутності. Кожен думатиме: якщо вона так недобре відгукується про відсутніх, то, мабуть, так само пліткує й про присутніх, щойно вони вийдуть за двері.

  - Як це? - розгубилася Кіра.

  - Ти маєш подбати про те, аби не зажити собі слави людини, яка лихословити кожного, хто дотримується інших поглядів, - пояснив пан Ґольдштерн.

  - Але ж я прискіпуюся тільки до тих людей, до котрих не лежить моя душа, - запротестувала Кіра.

  - Чи справді так? - примружився чоловік.

 Кіра на мить замислилася. Дівчина згадала, як Моніка уже не раз скаржилася, що вона, Кіра, над нею потішаєшся. Мабуть, справді, у неї з'явилася не найліпша риса характеру.

 Пан Ґольдштерн ніби прочитав її думки:

  - У будь-якому випадку, без цієї риси ліпше обійтись...

  - Я врахую це, - задумливо мовила Кіра. - Тобто, усі три моменти: поважатиму батьків; не буду вибухати гнівом, якщо хтось поставиться до мене несправедливо; при людях говоритиму лише добре, - дівчинка знову замислилася. - А якщо нічого доброго не спаде на думку?

  - То ліпше промовчи! - засміявся пан Ґольдштерн.

  Кіра занотувала собі всі три повчання. Вона вела "Журнал досягнень", у якому записувала найважливіше, чого навчилася.