Спитендія

 - Хутко вставай! - голос мами долинав до Кіри ніби з далеку.

 - Дай поспати ще хоч трішечки, - пробурмотіла дівчинка, натягуючи ковдру на голову. Вона любила поніжитися в ліжку вранці, тоді їй снилися такі гарні сни.

 Але мама стягла з неї ковдру.

 - Уставай негайно! - мамин голос не визнавав жодних заперечень.

 Кіра зиркнула на будильника біля ліжка, і, намагаючись знову накритися з головою, запротестувала:

 - Ще тільки пів на восьмому! До того ж, у мене канікули! 

 - За півгодини виїжджаємо. О десятій ти маєш бути в американському консульстві! - мама знову схопилась за голову.

  Дівчинку, мов блискавкою вразило: як це вона забула про американське консульство! Сьогодні має з'ясуватися, чи одержать вона стипендію на шість тижнів до літньої школи в Каліфорнії. Сон, мов рукою зняло. Кіра швидко зістрибнула з ліжка, умилася й одягнулася. Сьогодні може здійснюватися її мрія...

Коли вона увійшла до їдальні, добрий настрій зник умить, бо там сиділа... тітка Ерна. Поява тітоньки Ерни в них удома завжди віщувала неприємності. Кіра була переконана, що тітка її ненавидить. Поглинаючи сніданок, Кіра зауважила, що батьки вбралися як на свято. Тітка Ерна, не зводячи з неї сердитого погляду, сказала: 

 - У такому вбранні ти лише осоромишся.

Кіра злякано оглянула себе з голови до ніг. Вона вбрала улюблені джинси та трикотажну кофтинку й мала крутий, принаймні так їй здавалося, вигляд. Однак батьки вирішили, що тітонька Ерна права, і наполягли на перевдяганні.

  Кіра неохоче вбрала сукенку, яку їй вибрала мама, і, стиха бурмочучи під ніс, побажала, аби тітка Ерна вступила в першу-ліпшу купу собачого лайна...

  Усі помітно хвилювалися. Рік тому Кіра занотувала собі дві омріяні мети: купити ноутбук і поїхати до США. З того часу багато чого відбулося. Вона навчилася заробляти гроші й розумно їх розподіляти. Спершу все свідчило про те, що грошей на мандрівку їй зроду не назбирати. Однак потім песик Мані навчив її, як досягти мети.

  Мані був білим лабрадором, який розмовляв людською мовою. Але про це ніхто не мав довідатися. Кіра ніжно попестила його по голові. Мані, як завжди, сидів біля її стільця й терпляче чекав на шматок ковбаси. Кіра давала її потайки, бо батьки не схвалювали цього. Але нічого не могло пройти повз увагу тітки Ерни, вона відразу співала Кіру на гарячому. 

  - У цього домі ніколи не буде дисципліни й порядку, доки наша донька за спиною батьків згодовуватиме цій тварин дорогущу ковбасу! - підтримав тітку тато.

 - Ця "тварина" - пес, до того ж, найкращий у всесвіті! І звати його Мані, - заступилася за улюблениця Кіра.

  Вона була та вдячна Мані. Завдяки йому дівчинка здобула неймовірні знання й познайомилася з надзвичайними людьми. Наприклад, з паном Ґольдштерном, дуже багатим чоловіком, який дав їй не одну добру пораду, як розпоряджатися грішми. А ще з пані Козир, літньою жінкою, з якою Кіра, її двоюрідний брат Марсель, та її подруга Моніка створили інвестиційний клуб.

   Ноутбук Кіра вже купила, тож однієї мети із двох досягла. А тепер, цілком ймовірно, зможе полетіти до Каліфорнії за кошти американського уряду.

  Неприємно писклявий голос тітки ввірваіся у її думки.

  - Мушу сказати, Вальтере, - невдоволено зауважила тітка Ерна,  - твоя донька не поважає старших.

  Замість відповіді Кіра прошепотіла до вуха Мані все, що вона думає про тітку. Мані тричі гавкнув, ніби погоджуючись.

  Кіра подумала, шо не годиться тітонькам перебирати роль батьків - це неправильно.

 - Ти повинна бути чемною з тіткою Ерною, - повчально мовив тато. - Вона погодилася супроводжувати нас до консульства США. До того ж, вона має американський досвід.

   Кіра почервоніла як маківка. Тільки-но поруч опиняється тітонька Ерна - чекай халепи. А що означає "американський досвід"? Невже кількаденне перебування в Нью-Йорку, та ще й купу років тому, дає підстави вважати, що вона ліпше за інших зуміє порозумітися з американцями? Кіра залюбки відпустила би свою тітку додому. Але, здається, справа вже вирішена. Довелося зі скрипом змиритися.

   Дівчина доснідала, а потім з батьками та тіткою поїхали до американського консульства. Мані прийшлося залишити вдома, бо тітка Ерна зайняла його місце в авто. У консульстві їх запросили посидіти на великій канапі й почекати. Кіра крадькома роззирнулася навколо. Їй уже доводилося чути, як багато поміж американцями товстунів, однак такої товстухи, як одна зі співробітниць консульства, вона собі й уявити не могла. Неймовірно огрядна жінка - таку поки обійдеш, то бублика можна з'їсти - увійшла до кімнати й зникла за стелажами. А ще в неї ніс - чисто тобі поросяча рийка. 

  - Бачила товсту міс Піґґі? - схилилася Кіра до мами.

  - Як ти можеш таке казати? Посоромся, Кіро! - зашепотіла та. 

   Тітка Ерна обурено кахикнула. Вона завжди так робила, коли бува чимось невдоволена. А що їй майже все не подобається, то кахикала вона постійно. Кіра вдала, ніби нічого не почула. 

  - Але ж вона така товстунка... Щоб сидіти, їй і двох стільців буде замало. А ніс... - дівчинка захихотіла.

   Раптом за спиною вона почула голос з американським акцентом:

   - Мені цілком вистачає і одного стільця. Тебе чекає консул, Кіро Клаусмюллер.

    Дівчинка та її мама злякано озирнулися. За ними стояла огрядна жінка, яку Кіра щойно назвала міс Піґґі. Хоч би вона не почула, як її охрестили.

   - Моє ім'я - місіс Стівенс, а не міс Піґґі... - виразно мовила американка.

   Вона й це чула! Кіра спекла рака й знічено пробурмотіла:

  - Я та-а-ак не ду-ума-ала... Просто я ще ніколи не бачила такої товстої... я хотіла сказати, такої огрядної... тобто, такої жінки, як ви...

    Однак виправдання Кіри не налаштувало місіс Стівенс на примирливий лад. Вона сердитого вказала рукою на кабінет консула. Кіра швидко підхопилася, тато - за нею, тітонька Ерна тільки покашлювала. Мама намагалася вибачитись перед товстулею, однак Кіра, скоса зиркнувши в їхній бік, бачила, що жінка мовчки зробила той самий різкий рух рукою убік кабінету. Нічого доброго це не віщувало...