4.

Детектив висунув теорію, за яку поліцейський не міг схопитися. Якщо це хтось з знайомих, то хіба не перевірити? Можливо хтось знав усіх цих людей? І парочка таких все ж знайшлась.

В той весняний день Андрій підійшов до жінки років п’ятдесяти. Вона сиділа на лавці біля звичайної СРСР-кої 9-поверхівки.

- Сьогодні хороша погода, хоч в останні дні на диво прохолодно.

Чоловік сів біля нової знайомої, дивлячись тільки вперед. Жінка ж пирхнула і трішки відсунулась від нього.

- Знаю я вас таких мерзлих! Ви напевне до Мишка з 39-тої прийшли. Що дози не має? А на перший погляд такий гарний чоловік! І не соромно вам? – Хрипло і немов з презирством мовила вона. А не почувши відповіді продовжила: - Тільки ось не має вже вашого наркомана. Вбили його! Йдіть звідси! Безсовісний!

І сплюнувши під ноги Андрію, продовжила дивитися в перед. Чоловік тихо видихнув, заспокоював себе, аби не закурити знову. Останні дні він занадто багато палить.

- Ну, чого ви одразу так? Я не до Мишка, а до вас.

- До мене? З чого раптом? Хіба ми знайомі? То знайте, я вас не пам’ятаю!

- Так, до вас. Ви майже моя колега, хіба що працюєте безкоштовно. Я – детектив. Андрій.

Він глянув на жінку. Вона теж перевела свій погляд, примруживши очі. Тоді чоловік з тихим видихом дістав документи, але нова знайома навіть не глянула. Жінка знову розвернулась і подивилась на дитячий майданчик. По ньому бігали декілька дітей, мами стояли поруч щось обговорюючи. Не далеко від них пробігся безпритульний пес.

- Чула я, але скажу так: дурня, то все!

- Чому ж?

Жінка видихнула і знову перевела погляд на детектива.

- Ревнувати – ревнував, але любив набагато сильніше. Та й і Любка любила його, вона б точно не пішла до іншого. Особливо, після того як вони втратили не одне дитя, а все продовжували намагатися! До того ж що 10, що 15, що 20 всі дні був він дома!

- А звідки ця інформація? Бачили?

- Чула! Наші квартири ж поруч. І що ж приховувати – і бачила, також. Плакав він за нею, з днів п’ятнадцять, точно. Ось тут! Тут, в мене на грудях плакав!

Жінка активно забила себе рукою по грудях, ніби якщо не зробить цього, то їй не повірить. Вона з таким болем в очах глянула на детектива, примружила очі. А потім махнула рукою і додала:

- Та не важливо! Все рівно не повірите.

Андрій знову тихо видихнув, попрощався і тихо пішов. В той час жінка, що поховала свою єдину доньку і чекала зятя з поліції, продовжила мовчки дивитися на дитячий майданчик.