7

Арс

Дівчата продовжують падати на дурня, якось підозріло переглядаючись. Ледь стримують смішинки.

– То ти підеш? – Аська уставляється на мене своїми темно-синіми очиськами із цими звабливими іскорками всередині. Так відкрито, щиро, що я і забуватися починаю, як сильно не люблю відьом.

– Піду, – трясця! Чому усмішка виривається сама собою?

Для протоколу: я погодився не тому, що чари відьми діють. А тому, що у цьому міністерстві і чорти ноги зламають, тож тут нічого корисного не дізнатись. Проте підігравши дівчатам, можу щось та й вивідати.

– Як будемо вибиратися? – питає Мора.

– Тобто? – не вловлюю.

– Ну нас завжди Орест виводив, – ніяково усміхається Ася.

– Що?! – мої брови так і застигнуть у здивованому положенні після цієї поїздки.

– Ну, міністерство ще занадто, – Діяна починає клацати активно пальцями, пригадуючи слово, – як воно там?

– Опломбоване? – задумується Мара.

– Запечатане? – вставляє Ася.

Прокляття, що у них тут взагалі відбувається? Нічого про опечатку чи пломбування у звітах не було!

Чи мене за ніс водять?

– Та яка до біса різниця! Ти ж відьмак? – дивитися на мене Діяна.

Хочеться пересмикнутися від такого звернення, але стримую себе і підіграю:

– І що ти хочеш, щоб я розпечатав?

– А що, зможеш розпечатати? – загоряються очі Асі.

Ледь не бовкаю «так», але вчасно згадую, що, по-перше, взагалі-то ні, не можу. А по-друге, краще не демонструвати відьмам свої справжні здібності.

– Можу подивитися, – теж падаю на дурника, не зізнаватися ж їй у своїх слабкостях?

Дівчата знову розгублено переглядаються.

– Так куди дивитися? – підштовхую їх. Може проведуть до якогось секретного центру. Чи ще чого.

– Воно довкола, – невизначено махає рукою Діяна.

– Має бути, – додає синьоока.

– Так сказали домові, – підтверджує Мора.

Вони геть мене за ідіота мають? Дивлюсь на цю трійцю і не можу зрозуміти, як реагувати.

Не дарма наставники казали: «Скільки не готуйся до зустрічі з відьмою, ніколи не будеш підготованим».

– І що будемо робити? – обережно питаю.

Дівчата хором переглядаються. І Ася видає:

– Думали, ти нам скажеш.

– Я? – уточнюю.

– Ти найдосвідченіший, – киває Діяна.

– Пух і зчез, – підтверджує синьоока.

Переводжу погляд на готку.

– На мене не дивися, – здіймає вона руки. – Сам винен, що круті трюки їм показав.

«Трюки»? У мене знову сіпається око. Назвати трюком магію стародавніх артефактів вже верх грубості!

– Моро, – тикає подругу в бік синьоока з обуреним шепотом, – це, на відміну від нашого, зовсім не трюки!

– Та знаю я, – шепотить у відповідь та.

– Це безнадійно, – озвучує мої думки Діяна.

– Пішли вже, спробуємо відновити вихід, – зітхаю і розвертаюсь до дірки у стелі, через яку відьомський ковен сюди потрапив.

Схоже, вони дійсно нічого не тямлять у магії. Чи дуже добре роблять вигляд, що нічого не тямлять.

– А це можливо? – вражено видихає Діяна і перша за мною біжить.

– Не знаю, – брешу. Якщо я прохід зробив у новому місці, то на місці «дірки» точно вийде. Точніше, захист доволі швидко відновлює щільність поля, але...

– Все у нього вийде! – перериває мої думки Ася впевненою заявою.

Мимоволі кидаю на неї погляд і на мить застигаю.

– Кхм-кхм, – чується збоку жартівливе від Мори.

Ася заливається червоною фарбою. Прокляття, яка вона мила.

Відьма! Хай і мила, але ж відьма! Неможна забувати, на що вони здатні.

Розвертаюсь і дивлюсь туди, де була дірка. Зосереджуюсь на нитках магії у захисті, але раптом ті надто легко піддаються.

– Це Асині очі на тебе так вплинули? – вражено хмикає Мора.

– Вааау, – озирається довкола Діяна.

– Я ж казала, у нього вийде, – усміхається синьоока, кидаючи на мене швидкий, сором’язливий погляд.

А от я з насторогою оглядаюся. В яку таку відьомську хатину триклятий захист мене пропустив?

Чи взагалі весь цей захист не більш, аніж омана для відволікання?

Ні, це точно ні. Поки я його зламував, переконався, наскільки він справжній.

Отже, готка права і діло у погляді синьоокої?

Ні. Цього я точно допустити не можу. На мене чекають вдома. Я не підведу їх, не після того, що їм вже заподіяла відьма.

– Я за кровушкою! – радісно вигукує Діяна і вибігає з приміщення.

– То ви знаєте, де ми опинилися? – уточнюю.

– Звичайно! Ми звідси прийшли, – киває Ася. – Я за жертовною чашею.

І теж тікає.

– Піду візьми кишки, – каже готка.

– І що ви будете робити? – без надії отримати відповідь питаю.

– Мститися колишнім, – геть кровожерлива посмішка з’являється на її обличчі.

Відьми!

– О, і не забудься за дресс-код, – хитро додає Мора.

– Який? – здається, мене вже нічого не здивує.

– Відсутній! Біля багаття танцюють голяка! – і готка розвертається за подругами, сміючись, як справжнісінька злодійка фільму-фентезі.

Аса

– Якийсь він надто ніжний, як на відьмака, – хмикає Мора, щойно двері Нініної квартири зачиняються за нашим новеньким.

Арс пішов теж підготуватися, свої підношення захопити, словом, Діяні не вдалося його затримати.

– Може, він не бачив стількох відьом одночасно? Все ж в наших краях це така рідкість, – припускає Діяна, нагрібаючи інгредієнти для гарного шабашу у руки та притримуючи все це підборіддям.

– Здається, він і зараз бачив тільки одну відьму, – уставляється Мора на мене.

– Я? – а сама молюся, аби не сильно вкритися рум’янцем.

– О-о так! Це точно, іскри так і металися, – хіхікає Діяна.

– Звідки він, власне, до нас приїхав? – нахмурюється Мора. – Здається, ми взагалі нічого про нього не знаємо.

На мить ми всі замовкаємо, пригадуючи, що незнайомець встиг розповісти про себе.