Глава 3

Мить – і він кидається перед Морою, затуляючи дівчину собою від ударів.

Переглядається з Арсом, і обидва в стрибок опиняються поряд із нареченою.

Та задкує, не очікуючи такого повороту.

– Відемаре, отямся! – в її голосі чується щирий розпач. – Ти маєш опиратися, боротися, це ж я, Ясна, – наречена намагається схопити розлюченого відьмака за руку й зазирнути у вічі.

«Чиї ясна?» – на мить прослизає дурне питання, а разом із ним накочується сильна втома. Ноги ледь тримають мене.

До втоми додається і затоплює погане передчуття. Доводить ледь не до паніки. Здається, ніби ще трошки, і буде пізно. Але пізно для чого? Озираюсь.

Вороги зупиняються з появою Ельдара. Всі ніби вщухають. Та тривога продовжує бити набатом. Де? Звідки прилетить біда?

– Я при цілковитій тямі, і дуже добре бачу, як ви атакуєте беззахисних, – ніколи ще не чула у відьмака таких грізних нот.

– Беззахисних?! – пищить наречена. – Та вони тебе зачаклували!

– Думаєш це настільки легко?

– Вочевидь так, особливо якщо то вони вкрали... – швидкий погляд на руки Арса, і Ясна замовкає.

– Що вкрали? – примружується Арс.

– Це справи клану, – задирає носа дівчина.

– Я не повернусь, – більш спокійно повторює Ельдар.

Ясна завмирає, її обличчя немов чорна хмара вкриває:

– Ти дечого не зрозумів, – тихо промовляє вона, а позаду неї ледь вловимо підбираються інші дредасті. – Це не прохання.

Картинка перед очима чомусь розпливається, не можу зосередити погляд. Тільки вловлюю підступну усмішку Ясни.

Мого ліктя легенько торкаються ледь відчутні пазурі з води. Ніби водяний вловлює мій стан.

Разом із цими рухами на мене кидає швидкий погляд Арс. Хмуриться. Я так кепсько виглядаю? Пазурі водяного одразу відступають.

Мить, і на нас обрушується дощ із заклинань. Ніби до цього дредасті стримувалися, а тут зірвалися.

Біля мене якось опиняються Діянка та Мора, від неї вже не такий потужний потік сили струменить, видихнулася. Але прикриває водяний. У прямому сенсі слова. Його тіло стає повністю з води і він набирає форми куполу довкола нас.

Вода шипить щоразу, як у купол втрапляє заклинання. Діянка затуляє рота від жаху.

Мора зло скривлює губи, підходить до щиту, прикладає руки і намагається скерувати всю силу з рук назовні. Ніби безперестанно стріляє з гранатомету, тільки замість снарядів – її власна сила.

«Життєва сила», – із жахом проминає думка.

Водяному вже геть тяжко, я де-не-де бачу, як проявляється його змучене обличчя. Діянка осідає на землю, заклякла від шоку. Навіть не кліпає.

Вдихаю-видихаю, тягнусь до лісу, природи, енергії довкола, чого-небудь, аби відкрити прохід. Та тільки сильніше завалююсь набік, втрачаючи рівновагу. Сили мов просто витікають з мене, і не приносять ніякої користі.

– Зараз! – гримає голос Ясни над поляною.

Відчуваю, як напружуються наші хлопці, наче сама природа завмирає в очікуванні підступу.

Яскрава блискавка осяює поляну і вдаряє в Арса. Я навіть не встигаю скрикнути, він вже відкидає артефакти.

– А я тобі казав, від артефаків мало зиску, – хмикає Ельдар.

– Більше, ніж від оскаженілих родичів, – у тон йому озивається Арс.

– Це тобі тепер доведеться торкатися зіпсованої, брудної магії, – на цих слова відьмака, його плем’я надто підозріло перезирається, недобре передчуття стискається у мене під ребрами ще дужче, закручується тугим вузлом. А відьмак продовжує, так само глузливо: – Добре, що у друзях є водолій, вимиє твої брудні канали.

Водяний шипить, натякаючи, що поки хтось там перекидається шпильками, дехто зайнятий справою. Він знову набрав форму людини. Трохи кровить, більш блідий аніж був раніше.

– Ясно, пропоную угоду, – вмить повертається до справи Ельдар.

– Ти йдеш з нами і ми не чіпаємо твоїх заклиначів?

– Що? Ні! Додому я не хочу, набачився вже тих гір, – на словах відьмака його наречена зло блискає. – Але вкрадене знайду і поверну, м?

– Ваші дівки одна слабша за іншу, водяний ледь тримається, артефактів нема, – проціджує Ясна.

– Тронеш Мору... – вмить стає грізним Ельдар.

Поляною несеться потужна енергія, лиха, від якої кров стигне в жилах. Ніби пробудили щось древнє.

– Арсе! – крик виривається з моїх легень ще до того як встигаю усвідомити його причину.

Все відбувається так швидко. От ми стояли, Ельдар намагався домовитися.

Мить, і хлопці здіймають потужні магічні щити.

Вітер підносить сухе листя, зриваючи його в шаленому вихорі. Повітря дзвенить від перенасичення чарами.
Земля здригається, а потім наче сама лісова гуща вступає в битву. Кожен подих, як удар у груди.

Водяний знову стає водою, тільки тепер не у формі купола, а стіною загороджує переважно Мору.