Глава 2

Наче почувши все, що хотіла, дредаста повертається і пурхає назад у кущі.

Не зговорюючись кидаємось за нею.

Навіть здається, навкруги мерехтять ті самі світляки. Боюся сполохнути, думаю тільки про дівку, щоб не впустити, наздогнати.

– Настирні які! – голос вириває з зосередженості.

Озираюся. Ми все ще у лісі, на черговій галявині, але гуркоту водоспаду вже нечутно.

А навкруги, з усіх кущів, виходять люди. В таких само візерункових одежах, з купою кісок на головах. Наче плем’я якихось... мольфарів, чи хто вони?

Оточують, зиркають, але не підходять. Чи то вичікують щось, чи то приглядаються до супротивників.

– Вона заманила нас, – тихо, ледь чутно промовляє Арс, ступаючи переді мною.

Точно! Подалі від Джерела!

– Відпусти! – чую оклик Діянки.

Обертаюся.

Водяний! Тільки... зараз він виглядає як людина. Волосся світле, коротке, ніяких струмків. Або водоростей – звичайний одяг. Хм, здається, я бачила цю футболку на Арсі. Він що, його речі поцупив?

Втім думка проноситься швидко, не залишаючись. Не до того. Бо водолій наш схопив Діянку і не відпускає.

– Я мушу їй допомогти! – рветься та до Мори.

– Ні. Це небезпечно, – беззаперечно відмовляє водяний.

– Та забери свої лапи перепончасті, збоченець лускатий! – сіпається рудька.

– Ця сила надто небезпечна для тебе. Бо твоя ще не пробудилася. Невірний рух – і про магію можеш забути, – промовляє водяний, і я помічаю, як довкола них розгоряється магічний щит.

– З дрібнотою і сама розберусь, – презирливо фиркає готеса. Не пам’ятаю за нею таких самовпевнених проявів, та гадаю зараз вона прагне захистити запальну подругу від необдуманих вчинків.

– Ти кого дрібнотою назвала, недовчена ворожка? – «наречена» жбурляє щось велике і потужне в подругу.

– Моро! – вигукуємо злякано ми з Діянкою одночасно, та довкола нашої похмурої хмари раптово виплескується і звивається неймовірна сила. Морина! Пам’ятаю, я відчувала її, коли ми Ельдара, тобто Відемара, лікували, передаючи енергію.

Закляття нареченої проникає крізь стіну темної сили Мори, та до самої неї не доходить, поступово розчиняючись.

– Не мені потрібно було Ельдара всім плем’ям хапати, аби не втік від такої щастя-нареченої, – у своїй саркастичній манері фиркає готеса.

– Відемар, – з натиском проціджує крізь зуби дівка, – повертається додому, де йому і місце, і де про нього подбають.

Вмить усе це плем’я дредастих разом атакує нас. Дводушників їм у дупи, звідки в них стільки сили?! Ніколи не чула, щоб у нашому світі, де взагалі-то і магія вважається вигадкою, існували такі сильні бойові маги!

– Треба допомогти, – починає Діянка, та водяний киває на Арса, паралельно відсікаючи від рудої якесь заклинання:

– Дехто й без тебе справляється!

Теж переводжу погляд на спину перед собою.

Та, якщо чесно, нічого не розумію. Чи то не встигаю, чи просто не бачу.

Арс тримає кілька артефактів, робить якісь паси, рухи. Щось періодично виблискує. Та виглядає дивно. Ніби всі просто машуть руками, висікаючи у повітрі іскри, і сильно пітніють. Тільки у Мори сила стовпом до неба тягнеться.

– Магічним зором, – доноситься крізь незрозумілий шум голос водяного.

Придивляюсь. Виявляється, артефакти в руках мого захисника часто-часто змінюються. Напружуюсь, і вдається роздивитися захисне поле навкруги нас. Воно відбиває випадкові закляття нападників.

Водяний, видихаючи після чергового такого, додає:

– Він і Мору у разі чого прикриє, і Асу встигає захистити. На жаль, моїй силі ще треба час на відновлення.

Ніби у відповідь на ці слова наречена робить якийсь дивний випад. Щось блискає перед очима і зникає. Та підступна либа на обличчі дівки мені геть не подобається.

Різкий випад Арса в бік Мори. Наречена шипить, в повітрі щось вибухає, не діставшись готеси. Тільки її волосся хитається сильніше.

– Не бійся, він сильний, його не здолають, – долинає тихій шепіт водянистого, ніби у відповідь на мій страх.

В руках Арса так само сяють безліч потужних артефактів, з шаленою швидкістю замінюючи одне одного.

Арс

Щось не там ми шукали, здається. Бо Україна знов дивує.

Скільки сильних відьом та відьмаків, я сімох нарахував! Шукати не перешукати ту потужну відьму.

Хоча за пророцтвом вона має з’явитися саме в серці держави. Там, звідки пішло тисячолітнє прокляття.

Атакують, магія усіх рівнів і вібрацій обрушується на нас. Дівчата, мабуть, й половини не можуть розгледіти. Хоча водяний щось їм втолочує. Були б ми ближче до його озера, він був би гарним напарником у битві. А тут, на відстані, його сили теж замало. Як, здається, і в кожного, хто тільки вийшов зі сторічної сплячки.