Розділ 9

Залишився лише один тиждень, і Чанбін зможе вдихнути свіжого повітря, та нарешті позбудеться, нав'язливої уваги, Хьонджіна. Хван, ніби знущаючись над ним, проводив у лікарні більшість свого вільного часу, якщо не весь. І, якщо спершу така турбота здавалась милою, то після першої суперечки, яка потягла за собою ряд інших, почала набридати. Мінхо та Фелікс теж приходили провідати Чанбіна, але не настільки часто, як це робив Хван. Здається, він жив у лікарні практично весь місяць.

Перед тим нещасним випадком, Бін вирішив уникати Джіна, але життя нахабно розсміялося брюнету в обличчя. Со щиро не розумів, за що йому це покарання?! Адже серце парубка було готове вистрибнути з грудей, кожного разу, як Хван підходив до нього трішки ближче. Та це було більше схоже на муки, бо брюнет не міг торкнутися Хвана, так, як би йому хотілося. Не міг поговорити про свої почуття, бо хлопець присікав усі його спроби. Та й часом не міг вдихнути на повні груди поруч з Хьонджіном. Саме тому Бін чекав виписки, як свята. 

Він більше не бачитиметься з ним і крапка. Так буде краще для всіх, а насамперед, для Чанбіна, який не витримував такого тиску.

Але сьогодні Джіна, щось довго, не було. І не те, щоб це сильно турбувало Со, просто відчувалось незвично. Він вже встиг облегшено видихнути, і подумати про спокійно проведений день на самоті з самим собою, як двері різко відчинилися. 

На порозі стоїть Хьонджін, який сяє, як нова копійка. Чанбін лиш розчаровано стогне, відвертаючи своє обличчя від нього. Та скільки можна?! Йому ще не набридло приходити сюди кожного дня?!

- Забирайся, - бурчить Бін, недивлячись на парубка, щаслива усмішка якого згасає.

- Ти ж знаєш, що я нікуди не піду, - фиркає блондин, розкладаючи гарячу їжу на маленький столик, - Хоч би щось нове придумав, бо щодня одне і те ж повторюєш.

- Я вже не можу бачити твоє обличчя, як ти не розумієш?! - зривається на крик Чанбін. Це вже не вперше, тому Хван ніяк не реагує, а просто чекає, коли в хлопця закінчиться "період агресії".

- Тебе випишуть, і я більше не попадатимусь тобі на очі... - починає Хьонджін, але Со не дає йому договорити.

- Кого ти дуриш, Джінні?! Ти, як скалка в дупі. Досить приходити і муляти мені очі! У тебе іншої роботи нема?! Ти ж, здається, якийсь підробіток знайшов. От і йди працювати, а до мене не приходь. Я вже втомився від твоєї присутності. Серйозно! - розлючено гарчить Бін, а в Хьонджіна обличчя не змінюється. Він так само спокійно стоїть на своєму місці, і слухає всі погані слова, сказані кращим другом.

- Я звільнився, щоб побути з тобою, але це не важливо, - "відмирає" парубок та підходить до Со ближче, - Поїж поки тепле, щоб мати сили кричати на мене. Бо це набагато краще, ніж просте мовчання. І так, я знаю що встиг тобі набриднути, але... - він хоче ще щось сказати та в палату заходить лікарка, щоб перевірити стан пацієнта. Жінка кидає на них обох обурений погляд, і питає про самопочуття Біна.

- Ваш стан стабільний, пане Со, але навіть після виписки вам заборонені різкі рухи. Краще ще з тиждень побути вдома і відпочити. Попереджаючи ваші заперечення, робота не вовк, у ліс не втече. Тим більше я можу запитати у Лі Мінхо чи працюєте ви, - це схоже на погрози, та як інакше їй вчинити, якщо пацієнт не шанує власне здоров'я.

- Не хвилюйтесь, пані Мун, я проконтролюю це, - приязно всміхається Хван, а лікарка лиш хитає головою.

- Гаразд. На сьогодні відпочивайте, - вона йде на вихід та буркоче так, щоб хлопці почули, - Який сенс платити за звукоізольовану палату, щоб не закривати двері. Цілий поверх вже, не вперше, чує їхні сварки.

За жінкою, з характерним звуком, зачиняються двері, а в палаті запановує тиша. Вона не комфортна, а напружена. Тисне на нерви обох хлопців, які всіма силами намагаються зробити вигляд, що все нормально. Чанбін знає, що Хьонджін не звільнився, і працює в нічні зміни, тому й приходить до нього таким втомленим.

- Джіне, краще відпочинь, - здається Со. Не може він довго гніватись на Хвана. В його випадку це просто неможливо.

- Але я не втомлений, - напротивагу своїм словам парубок широко позіхає, та сміється, - Ну добре, добре втомлений. Та спати не хочу.

- Тоді давай глянемо якийсь фільм разом, - він м'яко всміхається, - І вибач, що я був грубий. Просто ти, й справді, проводиш тут забагато часу. Сам знаєш, мені вже краще тому не потрібно стільки...

- Це не спрацює, не старайся. Завтра я знову прийду з сніданком, який готую з Ліксом, а тепер давай виберемо фільм, - не дає договорити йому Хван. І Чанбін знає, що юнак каже щиру правду, і це гнітить.

Але Со мовчить, щоб не наговорити ще більше дурниць, ніж до того. Якби він мав можливість то, зробив би все аби Джін нормально відпочивав, а не гонив, як сраний віник. Та блондин занадто впертий, щоб слухати його. Він підсуває стілець до ліжка Со, та ставить ноутбук на відкидний столик, який був прикріплений до ліжка.

Скільки б Чанбін не намагався вникнути у сюжет фільму, нічого не виходило. Думки хлопця були десь дуже далеко. Останнім часом він надто багато думає, про все. Про себе, про Хьонджіна, про те що сталося, про роботу, про свою родину, про життя...

- Слухай, - прохолодна рука Хвана легко торкається гарячої долоні Біна, вириваючи його з власних думок, - А ти пам'ятаєш, як ми познайомились?

- Хочеш, щоб я нагадав тобі про твій позор? - тихо сміється брюнет повертаючи обличчя до Джіна. І як людина може бути настільки привабливою?!

- Не вигадуй, - відмахується юнак, - Взагалі-то, ти врятував мене тоді, а те що я в той момент виглядав трошки дивно, не означає, що це відразу сороміцький спогад.

- Ну звісно, - Со по доброму розбурхує волосся кращого друга, та пригадує, момент їхнього феєричного знайомства.

Тоді чотирнадцятирічний Чанбін повертався з тренування. Саме в підлітковому віці, юнак почав плекати любов до тягання важкого заліза, і спортзалу, взагалі. Парубок повертає на тиху вуличку, через яку завжди скорочував шлях додому, та відчуває, як в його груди хтось з криком вдаряється. Со падає разом з незнайомим, ще тоді, хлопцем на землю. Юнак міцно вхопився руками за футболку Біна, і кричить на одній ноті, заплющивши очі. Але Чанбін настільки замилувався його личком, що не відразу розуміє, що взагалі сталося.