Розділ 5

- ЩО?! НІ?! НІЗАЩО І НІКОЛИ! - з жахом кричить Мінхо, а Фелікс здригається від несподіванки. Не такої він реакції чекав.

- Гаразд, не потрібно так кричати, - юнак підіймає ложку з землі, та знову дивиться на Лі, який підходить ближче, скидаючи з плечей темний плащ.

- Послухай, я не знаю, що тут в біса відчувається, але з Хьонджіном я не зустрічаюсь. І ніколи не буду, бо мені ще моє життя дороге, - тихо та нервово сміється, щоб вгамувати занадто сильні емоції, які виходили назовні поруч з Ліксом. Чому ніхто не попередив його про те, що юнак буде тут? "А це помста. Ну добре, я тобі це ще пригадаю Чанбіне"

- Розумію, з його кулінарними здібностями довго не протягнеш, - підтримує його сміх блондин, повертаючись до приготування їжі.

- Питання про те, що ти тут робиш досі актуальне, - стає поруч закочуючи рукави чорної сорочки. Мінхо допомагає Ліксу готувати, так природно, ніби вони це роблять усе життя.

- Я втратив роботу, тому подзвонив за тим номером, що ти мені залишив. І відразу зустрівся з Чанбіном, який і привіз мене сюди. Я працюю у Хьонджіна кухарем і відразу тут живу, - спокійним і розміреним тоном розповідає брюнету події сьогоднішнього дня, а заодно відціджує макарони на друшляк, - Подай мені лопатку.

- В Хьонджіна? Мм, ясно, - на його обличчі з'являється розуміюча усмішка.

- Я хотів подзвонити до тебе, якщо бути чесним до кінця, - щоки хлопця червоніють чи то від збентеження чи від гарячої плити збоку, - Щоб подякувати, за можливість знайти нову роботу.
Мінхо здається, що від цих слів його серце проб'є грудну клітку, і вилетить у стратосферу. Як? Як можна бути таким милим? Він ні секунди не пошкодував, що зробив це. "Варто щось відповісти Ліксу, а не усміхатися, як закоханий ідіот", - брюнет дає собі уявного ляпаса, та з м'якою усмішкою каже:

- Але ж ти сам скористався нею, - дивится прямо увічі, - І, це я повинен дякувати, що не побоявся подзвонити. Все ж, я зв'язаний з світом мафії, і працювати з нами дуже сумнівне задоволення, - нервово смикає за коротке пасмо власного волосся. Лі не зізнається, що майже два тижні день у день питав Біна чи не телефонував до нього Фелікс.

- Ти ж не збираєшся мене закопувати в саду? - після здивованого кивка хлопець продовжує, - От тому я не боюсь. Доречі, я хотів спитати, Хьонджін завжди такий активний? Чи тільки при знайомстві з новими людьми?

- Оу, в нього такий характер. Тому доведеться звикнути, що цей липучка схожий на кролика Дюрасел, - тепло сміється Хо, - Зараз він спокійніший. Ти уяви, яким Джін був у школі. Я думав почну уникати його...

- Ооо, ясно! Ніхто в цьому домі мене не любить, - трагічність в тоні Хвана, який зайшов на кухню, зашкалювала, - От так ненадовго пішов з хати, а тебе вже тут обговорюють не кращими словами.

- Не хвилюйся Джінні, в цьому домі тебе люблю я, - Чанбін заходить відразу за ним.

- Що ти тут робиш? Хіба я не казав тобі забиратися до себе? - блондин не сильно б'є Со в міцне плече, але той так кривиться ніби отримав найсильніший удар у світі.

- Мінхо, ти бачив?! Він мене знову катує, зроби щось! Я давно казав, що Хьонджіну потрібне щеплення від сказу, - ображено тягне юнак, але бешкетницька усмішка всеодно з'являється на його обличчі.

- Так ти і доводиш мене до сказу, ідіот, - Хван знову б'є парубка, але вже трохи сильніше, а той тікає, ховаючись з спиною Мінхо, який просто ігнорує цих двох продовжуючи готувати.

- І часто вони так? - обережно питає Лікс, з цікавістю спостерігаючи за картиною, яка розгортається на його очах.

- Постійно. Зараз заспокояться. Ще хвилин п'ять, а може й швидше, якщо їжу подати. Часом, мені здається, що я батько двох дошкільнят, - він важко видихає під веселий сміх Йонбока, який набирає пасту в тарілки.

- Почекай, то ти тут теж живеш, а не просто в гості зайшов? - шок на веснянкуватому обличчі такий явний, що Мінхо починає щиро сміятись, чим відволікає Джіна і Біна від їх перегонів.
Со щось шепоче Хвану на вухо, а той щасливо всміхається, та спокійно сідає за стіл.

- Так, він тут переховується, бо офіційно ще не заявив великому світу, що живий-здоровий, - фиркає блондин, - Взагалі, цей будинок мені Хо минулого року подарував, бо... - почав натхненно Хван, але Чанбін, трохи роздратовано, перебиває його.

- Бо він не міг мати у своїй власності стільки нерухомості, тому ти й отримав його. Не надумуй.

- От, ти завжди все псуєш, - закочує очі, та відразу переключається на Лікса, який йде на вихід, - А ти куди зібрався? Їсти не будеш?

- Та, я думав, що вам буде не зручно поруч зі мною, - трохи ніяково каже хлопець, зупиняючись напівшляху.

- Не вигадуй, - тягне його за рукав домашньої кофти Мінхо, - Сідай з нами, я зараз наберу тобі пасти. Ти її стільки наварив, ніби знав, що сьогодні нас буде багато.

- Чуйка, - лиш відмахується Лі, та вирішує озвучити думку, що вже давно його гризе, - Чому, ви, якісь неправильні мафіозі? Хіба будинок не має бути темним, а ви похмурими, неговіркими і небезпечними?

- З цим тобі до Чанбіна. Він перейняв усі стереотипи на себе, - гигоче Джін ухиляючись від підпотиличника Со.

- Будеш багато говорити, і... - юнак багатозначно мовчить, а Мінхо чекає, коли цей цирк на дроті закінчиться.

Дуже часто, друзі його втомлювали. Тому, раніше, зустрічей раз у два тижні цілком вистачало, щоб зарядити свою соціальну батарейку. Але тепер він повинен жити з Хваном, а це постійний стрес для парубка. Та й постійне буркотіння Біна, про те, що йому краще не виходити на вулицю надто часто, просто остогидло.

- Ми не мафіозі, Ліксе, а директор компанії, - він вказує на себе, - Його заступник і відразу начальник охорони, - Чанбін з усмішкою салютує йому, - І... Ледащо, - Хьонджін, який гордо підіймає підборіддя, після сказаного, переводить обурений погляд на Мінхо, який стримується з останніх сил, щоб не засміятися, а Чанбін не стримується, за що отримує ще кілька ударів.