Рзділ 4

Лікс сідає у теплий салон авто, і хлопця не покидає стійке відчуття, що Чанбін щось замислив. Та й хитра усмішка, яка раз за разом, з'являється на обличчі брюнета не дає нав'язливим думкам покинути світлу голову Лі. Вони виїжджають за межі міста, і Йонбок з усіх сил намагається тримати очі розплющеними, але відсутність нормального сну, і заколисуюче тепло авто перемагає його. Тому, за кілька хвилин, він солодко сопить, відкинувши голову на крісло, та притискаючи рюкзак до грудей.

- Хмм, і чим ти так зацікавив Мінхо? - сам себе питає Чанбін, мимохідь роздивляючись спокійне обличчя парубка, - Так чи інакше, ти сам вплутався у це.

Со вимикає радіо, та продовжує роздумувати, про справжню сміливість цього Фелікса. Звісно, це було героїчно з його боку притягнути Мінхо до свого дому, та наматися надати йому першу допомогу, але з іншого, якби Лі не мав на собі бронижилета, малоймовірно, що блондину вдалось би його врятувати.

Зрештою, цей з вигляду наївний юнак вміє дивувати. Мало того, що він зателефонував до Біна, так ще й не боячись, ну майже, чітко висловив своє прохання. Со любив людей, які знають чого хочуть, тому, можливо, брюнет трохи розуміє Мінхо. Хоч і не докінця. Бо його взагалі важко зрозуміти.

Пусте шосе змінюється невеличким селищем з розкішними будинками, які вражають своєю пишністю. На подвір'ї, одного з них спиняється автомобіль. Чанбін акуратно торкається плеча Йонбока, а той різко розплющує очі,  шарахаючись в бік.

- Вибач, я не хотів налякати, - підіймає руки вгору Со, - Ти заснув, і я намагався тебе розбудити, бо ми на місці.

- Ох, це ти пробач, - якось непомітно хлопці опустили офіційність, - Я не мав спати тут. Може ти мене в ліс віз, щоб закопати під ялинкою, - хмикає парубок відстібаючи ремінь безпеки.

- Тут багато дерев вибирай, яке захочеш, під тим і закопаю, - потягується Со вказуючи рукою на невеличкий сад, що знаходиться за домом.

- В мене знайомий жартує так само, як ти... Не смішно, - виходить з авто, та чекає допоки Бін послідує за ним. Будинок, до якого вони прямували був просто шикарним. Аж подих перехоплювало від його величі.

- Я бачу ти вже геть безстрашний став, і не трясешся, як листок на вітрі, коли говориш зі мною, - сміється юнак, відчиняючи двері маєтку. Чанбін першим заходить всередину, а Лікс обережно ступає за ним.

Тут було красиво. Великий світлий коридор, з багатьма рамками на стінах. Схоже, це фотографії господаря дому. Збоку, були широкі сходи, що вели нагору. Все тут, кричало про багатство. Лікс акуратно знімає взуття та розглядає інтер'єр, бачачи своє відображення у дзеркалі з золотою рамою. Цікаво чи це спражній дорогоцінний метал? На другому поверсі чується швидке тупотіння.

- Ах так, я забув попередити, - А Со був гарним актором, - Власник цього дому трішки дивакуватий, але насправді милий хлопець. До нього, просто, потрібно звикнути. Тому не дивуйся, якщо він робитиме трішки незвичні речі.

- Чанбіне це ти? - високий, стрункий і надзвичайно привабливий блондин, несеться по сходах, неначе ураган. На його обличчі з'являється щаслива усмішка, коли він бачить Біна, що кривиться, неначе з'їв лимон.

- Так, це я. Ти ж просив, знайти тобі кухаря, щоб від голоду не померти, от це Лі Фелікс, він погодився тобі готувати, - вказує рукою на парубка, а цей, і справді, дивак, переводить чіпкий погляд на Йонбока. Він кілька хвилин вдивляється у його обличчя, а тоді несподівано обіймає.

- Боже, я такий щасливий, що ти не відмовився працювати тут. Моє ім'я Хван Хьонджін, сподіваюсь ми подружимось. Я тобі все розкажу, і покажу. Насправді, я намагався, кілька разів, приготувати щось, але ледь не спалив кухню. Тому замовляю доставку. Але ж домашня їжа краща, ти так не думаєш? - після легкого кивка юнак продовжує, - Ходімо, кухня у мене знаходиться відразу за сходами. Можеш користуватися усім, що тут є. Наскільки я знаю ти навчаєшся, тож, готувати обід не обов'язково лише сніданок і вчерю, - Блондин веде Лікса в глиб дому, та показує прекрасну кухню з сучасним приладдям, і слідами гарі на стінах. Схоже він не бреше, про свої невдалі кулінарні спроби, - Тепер ідемо до твоєї кімнати, - здається, що ще трошки і Хьонджін заплескає в долоні від незрозумілої радості. Можливо, йому настільки самотньо, що зараз парубок не може наговортися. Але власні висновки Лі залишає при собі.

- Чи потрібно платити за житло? - спокійно питає Лікс, а Хван мало за серце на хапається. Чанбін лише тихо хмикає позаду.

- Що?! Звісно ні, я навпаки надзвичайно щасливий, що ти житимеш тут, і я зможу розмовляти з тобою, а не лише з цією горою м'язів, час від часу, - Він вказує головою у бік Со, - Тому житло безкоштовне. Не думаю, що ти мені чимось завадиш, якщо поселишся в одній з багатьох кімнат.

- Гаразд. На рахунок оплати... - починає Лі, але Хьонджін вже його не слухає, він захоплено розповідає про спальню, яка обов'язково має сподобатись Йонбоку, а той лиш важко видихає. Чанбін мав рацію, цей юнак, і справді, дивний. Вони підіймаються сходами на другий поверх де знаходиться кімната Фелікса.

- Ось, тільки глянь, тут дуже гарний вид на ліс, що є поблизу, - всміхається Хван, його голос став трохи тихішим, бо емоції від знайомства вщухли.

- І ви там трупи закопуєте? - саркастично питає.

- Ні, в саду за домом, - не змінюючи виразу обличчя відповідає Джін, а Со тихо хрюкає сідаючи на м'яке ліжко.

- Чанбіне, а чому ти ще тут? В тебе що роботи немає? - обурено обертається до брюнета, та складає руки на грудях. Хвану, явно, не подобалась його присутність тут, про що блондин не соромився відкрито заявити. Та Чанбін продовжує спокійно сидіти на ліжку.

- В мене вихідний, - нахабно всміхається парубок, - Та й виганяти гостей з дому не виховано, ти про це не чув?

- Ти не мій гість, бо я тебе не кликав, - віддзеркалює його вираз обличчя блондин, але на довгу суперечку він просто фізично не здатен, бо знову обертається до Фелікса.