Розділ 3

Сюжет у новинах про смерть і похорон Мінхо був таким трагічним, що Фелікс, знаючи правду, ледь не заплакав, коли дивився його дорогою до університету. А навіщо? Хмм, він і сам хотів би знати. І знову юнак півдня на парах, а через кілька годин вже виходить на роботу де, зовсім неочікувано, опиняється на розмові з власником бару.

- Невже так важко було закінчити зміну нормально, Феліксе? - з вух стариганя ледь пара не валить, а Лі вже так втомився від цього всього, що, навіть, не реагує. Він думає про своє.

- Вибачте, я ж сказав, що у мене з'явились термінові справи. Бар я зачинив, а прибрав наступного ранку, бо у мене не було першої пари, - спокійно пояснює шефу, але, схоже, дратує його цим ще більше.

- Ти не здав свою зміну Джіну, і це вже не вперше. Ще й вистачає нахабності огризатися до мене. Знаєш що? Забирайся з ресторану, і з квартири теж! Щоб завтра духу там твого не було, ясно?! - чоловік плюється слиною, а його обличчя з кожним словом червоніє від гніву, ще дужче ніж до того.

- Сумніваюсь, що хтось захоче працювати в такій дірі, як ця пане Пак, але я піду, раз ви так кажете, - юнак знімає з себе фартух, - Зарплатню заберу в касі.

- Ти не посмієш, - злість до шефа приходить з новою силою, а Лікс лиш фиркає.

- Посмію, і заберу своє. Те, що заробив важкою працею у цій забігайлівці. А якщо перешкоджатимете мені, то до вас несподівано навідається поліція. І ви, і я прекрасно знаємо, що всі працівники, окрім мене, офіційно не влаштовані. Не думаю, що ви шукаєте проблем, - юнак широко посміхається, - Всього доброго, не радий був працювати з вами, - Блондин грюкає дверима та виходить у душний зал. Він забирає свої чесно зароблені гроші, під здивованим поглядом колеги, та йде на вихід. Джін намагається, якось виправдатись, але Лікс немає жодного бажання його слухати.

До завтра треба зібрати речі, та залишити свою маленьку кімнату. Було прикро, адже юнак вже звик до того, що має, хоч і крихітне але житло, а зараз потрібно йти в пустоту. Ні, звісно у Лікса були деякі збереження, але чи вистачить їх на довго, невідомо. Друзів, у яких він би міг пожити деякий час, у хлопця елементарно немає, а проситися до добрих знайомих не хотілося.

Посеред ночі у парубка було два варіанти: мотель або сауна. Лі зупняє свій вибір на другому, бо дешевше та й заважати його сну ніхто не буде. Ну майже. Він прямує туди поправляючи лямку рюкзака, яка вже кілька разів сповзала по плечі. Дорога з важкою сумкою в руці здавалась набагато довшою ніж зазвичай. Добре, що є камера схову, в яку Лікс завтра віднесе свої скромні пожитки. Та й холодна весняна ніч, не покращувала ситуацію.

Лі повертається думками до Мінхо, який тихо пішов з його квартири, залишивши за собою лише той клаптик паперу з номером та ім'ям Со Чанбін . І зараз, Ліксу здавалося, що вся та шалена ситуація, була просто вигадкою його втомленого мозку.

Фелікс не любив довго сумувати за чимось, що вже втратив. Це було не в його характері, та й життя не дозволяло цього зробити. Хочеш їсти, зароби грошей. Тому добравшись до сауни, юнак переодягається у чистий одяг, та починає шукати нову роботу, переглядаючи оголошення в інтернеті. Бо їжа сама себе не купить, а до стипендії треба ще чекати два тижні. Вакансій не так багато, але вони є, і хоч це тішить, а ще те, що сьогодні Лі зможе поспати трішечки довше.

От тільки всі співбесіди, на які парубок іде, закінчуються однаково. "Ми вам зателефонуємо", і звісно його телефон мовчить, ось вже, як тиждень. Гроші занадто швидко закінчуються, бо платити кожного дня за житло, дорого для кишені Лі. Здається він потрапив у бурхливі води океану, і не може вибратись скільки б не борсався. Вода накриває хлопця з головою, занурюючи у глибини відчаю, який з кожним новим днем ставав все більшим. Лікс набирає ще один номер. В оголошенні було сказано, що це робота в нічному клубі.

- Добрий день, я на рахунок роботи, - спокійно починає хлопець. - Добрий, вибачте, але вакансія вже зайнята. Всього доброго, - після цього чуються короткі гудки, а блондину хочеться закричати від безвиході, або добряче когось відгамселити. Та натомість він просто видихає, і плететься до найближчої сауни. Вчора прийшла стипендія, тож трохи грошей додалось.

Завтра Лі спробує знову. Так чи інакше хлопець повинен щось знайти, головне не занадто пізно, бо стати безхатьком він якось не планує. Вночі Фелікс не може нормально заснути. Юнака переслідують жахіття, які він бачить, як тільки заплющує очі. Тому зранку він виглядає, м'яко кажучи, не дуже, і викладачі не лінуються йому на це вказати, кілька разів підряд.

- Феліксе, ти в порядку? Виглядаєш ніби мрець, - всміхається Чан сідаючи поруч з юнаком за обідом.

- Дякую, за комплімент, мій австралійський друже, - хмикає Лі, ліниво жуючи свою макову булочку. Вони з Баном були добрими знайомими,  так як обоє виросли в одній державі. Та й конспектами, на рік старший юнак, залюбки ділився, з вічно втомленим блондином, - А ти чого, як соняшник з самого ранку світишся?

- Бо ми з Чоніном ідемо на побачення, - вдоволено відповідає Кріс, відкриваючи свій сік, та кидає зацікавлений погляд на Лікса, очікуючи його реакції.

- О, невже це сталося, і він нарешті послабив оборону перед твоїми старечими жартами? - награно хапається за серце, та ухиляється від підпотиличника, - Ну, ну без рук.

- Нормальні в мене жарти, і флірт теж, ясно? - він говорить швидко, не даючи Лі вставити свої саркастичні фразочки, - У тебе що вихідні останні дні?

- З чого такі висновки? З мого мертвецького вигляду? - Фелікс не любив розповідати про своє життя іншим, але з Чаном цього неможливо було не зробити.

- Ти вже кілька разів підряд, не летиш неначе скажений з універу, а спокійно плетешся, тому я й подумав, що ти не працюєш, - знизує плечима та уважно вдивляється в обличчя блондина, на якому розквітає широка усмішка, та вона до біса не щира. І обоє юнаків про це знають

- Та так, маю незаплановані вихідні, але вже скоро потрібно знову повертатись до шаленого ритму життя. Добре, я піду бо твій ненаглядний вже тут, як тут, ще мене покусає, не дай Боже, - він сміється та тікає від Кріса, махаючи рукою Чоніну, який привітно всміхається. А Чан занадто довго дивиться йому у слід, розмірковуючи чому Лі ніколи не просить, та не приймає допомогу від інших.