Розділ 2

Фелікс сидить затиснувши свій рот долонями, щоб не кричати від жаху. Йому вдостобіса страшно, бути поміченим, і валятися тут мертвим, але ще більше хлопець хвилювався за життя цього незнайомця. Він чекає ще декілька секунд, а тоді зривається на біг, попри біль у занімілих ногах та страх, який стискає душу. Лі опускається на коліна біля Мінхо, намагаючись намацати на шиї пульс. Руки безбожно трясуться, а власне серце гупає десь у вухах, пересилюючи шум проливного дощу. Лікс не відчуває чужого серцебиття, і від цього стає моторошно.

Юнак відкидає мокрі пасма волосся, які набридливо лізли в очі, та нахиляється до обличчя парубка, намагаючись почути чи дихає цей незнайомець. Попри шум дощу, і шалене хвилювання Ліксу, вже ж, вдається відчути слабке дихання Мінхо. Хлопець облегшено видихає, та швидко думає, що робити далі. Викликати швидку сенсу немає, та й при всьому бажанні він не міг цього зробити, телефон не ввімкнеться магічним чином. З іншого боку, як хлопець пояснюватиме медикам вогнепальні поранення у цього парубка.

- Треба забрати його до себе, бо залишати вмирати у цьому Богом забутому місці я не можу, - шепоче сам собі, знімаючи свій фартух. Він акуратно перев'язує руку Лі трохи вище поранення, щоб зупинити кровотечу.

Куля лише зачепила шкіру, але зашити її всеодно потрібно. Фелікс знає, що транспортувати хлопця з такими пораненями не надто безпечно, але залишати його тут, було ще гірше. Юнаку дуже шкода, але він обережно тягне Мінхо до сходів, а тоді бере його на руки та несе до себе в квартиру, що знаходилась над баром у якому він працював.

Хлопець сподівався, що зможе зробити хоч щось, щоб зберегти життя Хо, а якщо це не вдасться, то вже знає гарне місце де його можна поховати. Так чи інакше, він майбутній медик, і має зробити все можливе. Чомусь Лікс мав тверду впевненість, що цей сміливий незнайомець точно виживе. Такі люди, як він, просто так не здаються в холодні руки смерті.

Коли юнак заходить до квартири, то розуміє, що немає де його покласти. Адже в його маленькій кімнаті було лише ліжко завалене різноманітними речима, і стіл зі стільцем, а в кутку ховався маленький холодильник. Він згріб непотрібні речі ногою, та акуратно поклав хлопця на ліжко. Йому здалось чи обличчя парубка вже не таке бліде, як раніше? Часу на роздуми не було. Лікс швидко іде до столу, звідки виймає всі потрібні інструменти. О так, майбутньому хірургу вони завжди можуть пригодитися вдома.

Коли Лі акуратно розрізає сорочку Мінхо, щоб оглянути наскільки серйозні у нього рани, то на Лі чекає приємний сюрприз. Брюнет має на собі бронижилет з пакетиками фарби. Саме він врятував юнаку життя. Тому за винятком простріленої руки у хлопця не було серйозних поранень. Фелікс облегшено видихає:

- Значить, потрібно лише зашити рану та обробити синці. Хвала небесам, ти не помираєш.

Після всіх процедур Фелікс втомлено сідає на стілець, дивлячись на хлопця, що мирно спав. Його обличчя у сні розгладилось, та було дуже привабливим. Лікс навіть замилувався цим парубком, з яким так жорстоко хотіли розправитися. Мінхо точно його типаж, і цього не перекреслюють багаточисленні синці і подряпини на його личку. Сьогоднішній вечір був занадто тривожним, і втомлюючим, тому Лі швидко засинає, схиливши голову на груди.

Мінхо розплющує очі, і не розуміє, де він і що тут робить взагалі. Хіба, зараз, перед його очима не має бути блакитне небо провулку, в якому його "застрелили"? Хлопець поволі підіймається на ліжку, яке нещадно скрипить під ним. Він знаходиться в маленькій кімнаті, яка більше нагадувала комірчину. Майже, усі стіни були заклеєні паперами, з медичними термінами та малюнками. Отже, його врятував лікар або лікарка. Але судячи з купи одягу, що валялася в кутку тут живе хлопець. Дивно, у нього зник телефон, пістолет, і сорочка теж. Хоча про третю все зрозуміло. Ходити голяка не було жодного бажання, тому Лі витягує якусь  футболку з тих речей, що бачив на підлозі та вдягає на себе. Вона не смердить і добре.

Обійшовши кімнату кілька разів, та обнишпоривши кожен куток, Мінхо сідає на стілець, і чекає повернення власника квартири, якщо це приміщення можна так назвати.

Отже, за кілька годин проведених тут  хлопець дізнався, що його рятівника звати Лі Фелікс. У нього є молодший брат і сестра, які швидше за все за кордоном, бо маленьке фото з сім'єю, що стоїть на столі зроблене явно не в Кореї. Він навчається на третьому курсі в Сеульському національному університеті. У його столі є хірургічні інструменти, а в холодильнику пустота. Цей Лі, явно, харчується не здоровою їжею. Насправді, про людину можна багато дізнатись, якщо бути уважним в її оселі.

Д вері різко відчиняються, і до кімнати заходить білявий юнак з двома великими пакетами. Побачивши Хо, який сидить на стільці та, схоже, чекає саме на нього, парубок широко всміхається.

- О, ви вже прокинулись! Як себе почуваєте? -  не дивлячись на Мінхо, хлопець почав виймати з торбів коробочки з готовими стравами на стіл. Може йому соромно чи щось таке? Хоч, по щасливому виразу обличчя Фелікса, так і не скажеш.

- Куди ти дів мій пістолет? - спокійно питає брюнет, кидаючи на Лікса похмурий поглядом. Хо, взагалі, мав бути не тут, і це напружувало, як і сам парубок, що вперто робить вигляд, ніби кожного дня рятує підстрелених людей посеред ночі.

- Не розумію про що ви, - фиркнув Лі, - Краще поїжте, і не ставте мені незрозумілі питання, - він підсуває один з лоточків ближче до брюнета.

- Я не голодний, дякую, - відмахується від нього Мінхо, та на противагу його словам, чується голосне бурчання живота. - Ну може зовсім трохи, - він закочує очі та присувається ближче до столу. Все ж цей юнак доволі дивний. Геть не наляканий тим, що вчора, швидше за все, бачив у провулку. Вони їдять мовчки. Фелікс не ставив ніяких питань, бо розумів, що відповіді не отримає, принаймні зараз.

- Ваш пістолет, я сховав від гріха подалі, - несподівано каже Лі, та відразу плескає Мінхо, який захлебнулась, по-спині, - Не поспішайте так, я не заберу у вас цей суп. Спокійно.