Розділ 1

Привіт) Це нова робота, яка планується доволі об'ємною. Сестра пропонувала назвати її "Бос мафії та його шеф-кухар" але я відмовилась від цієї заманливої пропозиції😅 Приємного прочитання, не забувайте залишати відгуки, бо це дуже важливо і приємно💕

Фелікс виходить у темний провулок та запалює цигарку, випускаючи з рота хмарку темного диму. Сьогодні, знову, був лайняний день на роботі, як і всі інші, впринципі. Якісь п'яні чоловіки намагались розпочати з ним бійку, а жінки за тридцять пропонували свої сумнівні послуги, які звісно його не цікавили. Ще й від шефа отримав за те, що мало робить на користь бару, а точніше забігайлівки, в якій Лі працював вже майже рік.

- Та я тут за трьох, як безсмертний поні гарую, старий пердун, -  злісно гарчить у пустоту темного провулку, з сирими від постійної вологи, стінами.
Фелікс не хотів, та й елементарно, не мав сил, щоб працювати тут, але потреба грошей переважувала його бажання відпочити. Лікс робить ще одну затяжку, задумуючись чи є щось у нього в холодильнику, чи потрібно, знову, іти в цілодобовий по локшину швидкого приготування, і давитися нею перед кількома годинами сну.

Він любив готувати. Вкладати душу в кожну страву, насолоджуючись процесом створення свого наступного шедевру. Але з початком навчального року Фелікс, майже, не займався своїм гобі, і це, зрозуміло, не додавало щастя в житті. Насправді юнак зовсім не так уявляв навчання в Кореї. Він думав, що прилетівши сюди з Австралії, буде жити просто і без турбот. Познайомиться з крутими людьми та знайде нових друзів, буде тусуватися на студентських вечірках, і не думати про доросле життя і майбутнє взагалі. Почне зустрічатися з якимось привабливим хлопцем, зрештою.

Але всі його юнацькі мрії розбилися перед обличчям жорстокої реальності. Сім'я Лі, у якій окрім нього було ще двоє молодших дітей, не могла часто висилати йому гроші, а тої мізерної стипендії, яку він отримував, ледь вистачало, щоб зводити кінці з кінцями. Звісно гуртожиток був йому не по кишені, тому Лі працював у нічні зміни в цьому барі, а вдень навчався на лікаря в одному з університетів Сеулу. У Фелікса складалось доволі дивне життя, і думки про нього викликали у хлопця, лише, гірку усмішку. Він живе так вже протягом трьох років, і, звісно, не задоволений тим, що має.

Лі гасить цигарку об сміттєвий бак, коли чує звук схожий до феєрверків.
- Які ідіоти стріляють, о першій годині ночі? Хоча, може у когось свято, не те  що у мене, - парубок задумливо піднімає голову вверх, намагаючись побачити різнокольорові вогники у небі, але там нічого не було, - Може мені їх просто не видно через будинок? Ах та яка різниця. Ліксе повертайся до роботи, - він легко поплескує себе по щоках, приводячи організм до "норми" та розвертається у бік чорного виходу, як несподівано, зовсім близько, чує ще декілька звуків схожих до феєрверків, але це були не вони. На вулиці стріляли! І не просто стріляли, а майже у нього перед носом. Страх заковує душу в морозні кайдани, та не дозволяє вдихнути ковток свіжого повітря. Він захоплює всі думки, та забороняє діяти раціонально, поступаючись місцем інстинкам, які кричать забиратися звідси. Але часу зробити це немає.

Фелікс бачить, як у його бік біжить натовп людей. Юнак присідає, сховавшись за сміттєвим баком, сподіваючись, що у неосвітленому провулку, його ніхто не помітив. Іншого виходу не було, а помирати він не хотів, тому знайти укриття було кращим рішенням у такій ситуації. Лікс тихо виймає телефон з кишені, щоб набрати 911 та повідомити про стрілянину, але ця проклята техніка, у такий потрібний момент, розрядилась. Тому хлопець продовжує тихо сидіти у своєму укритті, намагаючись не трястись від тваринного жаху, який приходить від картини, що він бачить.

Лі спостерігає за тим, як навпроти нього зупиняється невисокий чоловік. Саме він був жертвою, більше ніж десяти нападників. І як тільки зміг вистояти проти них усіх? З його лівої руки крупними краплями скрапує кров, у правій він міцно затискає пістолет між пальців, тримаючи під прицілом інших.

Цей брюнет був схожим на загнаного у кут звіра, який готовий боротися за своє життя до останнього подиху. Така незламність і витримка вражала, адже цьому парубку явно боляче, але він вперто дивиться в обличчя смерті.

- Ну що сука? Догрався? - До нього став підходити високий, широкоплечий чоловік огидно всміхаючись щербатою усмішкою. Лі захотілося стерти її з обличчя цього довбограя, але він продовжував сидіти за сміттєвим баком від гріха подалі.

- Побачимо, хто з нас обох тут ще дограється шматок лайна, - Він мерзотно усміхається, спльовуючи на землю згусток крові, який змиває дрібний дощ.

- Мінхо просто здавався, і помри легкою смертю, навіщо ти ускладнюєш життя і нам і собі? Все могло б бути простіше, якби ти не прийшов до мене з погрозами, - Виходить вперед ще один чоловік. Схоже, він був більш розсудливим ніж його "колега" і заодно очолював цю зграйку ідіотів.

- Та пішов ти, - випльовує брюнет, - Я краще помру тут від своєї кулі, ніж дам застрелити себе таким виродкам, як ви!

- Ну так вмирай, мразота, - один з нападників стріляє в парубка, а Лікс замружується. Коли він розплющує очі, то бачить тіло бандита, що грузно падає на землю.

- Я попереджав! Краще не наближайтесь до мене, і дайте спокійно піти. Бо інакше повторите долю свого товариша, - викрикує цей Мінхо, відходячи ще трохи вглиб провулку. Схоже, йому ставало все гірше, бо рана кровила більше ніж раніше, та парубок гідно тримався. Красиве обличчя скривилось від гримаси болю, але він всеодно вперто продовжував стояти та тримати пістолет на прицілі, щоб в разі чогось захистити себе. Хлопець розумів, що живим не вибереться, але й помирати так легко теж не хотів. Тільки не тут!

- Нащо ти влаштував цей цирк з перестрілкою? - втомлено запитав їх лідер, знову роблячи кілька кроків назустріч пораненому юнаку. Він грався з ним у гру, відому лише йому.