Кожен сам за себе (Нейтан Лоуренс, Банглаар, 2513 р.)

Реактор «Адмірала Кромвеля» знову барахлив. Цього разу з ладу вийшов помножувач напруги на головному конденсаторі рейкової гармати — дрібниця, яку неможливо було знайти в жодному цивілізованому порту. Кораблі класу «Баліста» давно зняли з виробництва, а разом з ними — і запчастини. Тож наш шлях неминуче проліг до Вавилону, галактичного звалища і чорного ринку в одному флаконі.

Ми з Семом третій день нишпорили по іржавих лабіринтах місцевого ринку. Повітря було густим від запаху перегрітого сонцем металу, гострих екзотичних спецій та злидарського існування. Навколо вирував натовп: похмурі ворлонці, кремезні карнотарці, брудні люди — усі шукали щось, що допоможе їм прожити ще один день.

— Бос, може, просто замотаємо щось там ізострічкою? — втомлено буркнув Сем, відсуваючи якогось дрібного торговця, що намагався всучити нам «справжній» зуб космічного дракона.

— Якщо ти хочеш, щоб наша головна зброя вибухнула при першому ж пострілі, то давай, — відрізав я. — Шукаємо далі.

Нарешті, в одному з найглухіших кутків ринку, ми натрапили на невелику, але на диво охайну ятку. Посеред хаосу і бруду тут панував ідеальний порядок. На полицях акуратними рядами лежали рідкісні мікросхеми, енергетичні комірки та старі, але добре змащені механізми. За прилавком стояла невисока постать у повністю герметичному скафандрі тай'карі розписаному вигадливими візерунками сріблястих ліній. Крізь темне скло шолома ледь виднілися два червоних вогники очей.

І на центральній полиці, сяючи чистотою, лежав він – помножувач напруги для «Балісти».

Я полегшено видихнув. 

— Скільки? — запитав я, вказуючи на деталь.

З динаміка на шоломі пролунав нейтральний, синтезований голос: — П'ятнадцять тисяч кредитів. Ціна остаточна.

— П'ятнадцять?! — обурився Сем. — Та за ці гроші можна купити цілий винищувач!

— Цей винищувач не зможе стріляти снарядами розігнаними до тридцяти кілометрів на секунду. А ваш корабель – зможе, — безпристрасно відповіла тай'карі.

Торгуватися з нею було марно. Вона знала справжню ціну деталі й нашого відчайдушного становища. Я важко зітхнув і перевів кредити. Коли я взяв деталь, продавчиня несподівано додала:

— Встановлення та калібрування — ще п'ять тисяч.

Я здивовано подивився на неї. 

— Дякую, я сам капітан і інженер на своєму кораблі. Впораюся.

Червоні вогники в її шоломі, здавалося, пильно вивчали мене. 

— Це помножувач від «Балісти» третьої модифікації. Воно вимагає калібрування вхідної частоти з точністю до трьох десятих герца. Неправильне підключення призведе до каскадного перевантаження і, ймовірно, до перегріву розгінного блока під час зарядки. Ви впевнені у своїх навичках, капітане?

Її слова, вимовлені рівним, механічним голосом, прозвучали як ляпас. Вона мала рацію. Я знав базову архітектуру, але не тонкощі такої застарілої системи. Мій мізерний бюджет боровся зі здоровим глуздом інженера.

— Бос, — тихо штовхнув мене в бік Сем. — Може, вона має рацію. Я не хочу, щоб наша головна гармата перетворилася на феєрверк під час наступної бійки.

Я зціпив зуби. 

— Добре. По руках. Але якщо щось піде не так, я тебе знайду і розберу твою ятку на металобрухт.

— Нічого не піде не так, — спокійно відповіла вона, збираючи в невелику сумку набір дивних, витончених інструментів. — Я знаю свою роботу.

Вона мовчки рушила за нами, її маленька постать у скафандрі виглядала чужорідною поруч з нами двома, але в її ході відчувалася впевненість, яка змушувала облишити будь-які сумніви.