Квіткова колекція. Частина друга.

 - Скільки вона коштує?

Дівчина на касі здивовано подивилася на квітку.

 - Це моя квітка, я хочу купити вазу.

Вона назвала суму, яка виявилася досить великою, але Доріан сміливо витягнув з кишені всі свої гроші, що залишилися, які заробив зовсім нещодавно на будівництві, розплатився, а потім вийшов з магазину.  Поліна, будучи у вазі, могла ближче розглянути свою нову подругу - птицю, що була на крихітній відстані від неї.  Дівчина всю дорогу додому милувалася придбанням і тим, як завдоволено виглядає обличчя Доріана.  Чоловік дійсно був неймовірно радий тому, що зміг догодити своїй коханій, тим бпаче, що від її щастя повністю залежить термін її перебування з ним.  Коли вони опинилися вдома, Мур вимив вазу і знову повернув півонію в неї.

 - Дякую!  - Поліна написала великими буквами слова подяки і виклала листи на підлозі, тому що тіло так і тягнуло танцювати.

Він стежив за тим, як вона витанцьовує по кімнаті, і наповнювався теплом, яке не відчував уже протягом цілих трьох років.  У психіатричній лікарні йому було з ким поговорити, але саме знаходження там було для нього болем.  Тому бачачи, як Поліна радіє, він і сам відчував себе щасливим.

 - На добраніч, Поліна, вже вечір, як ніяк, - чоловік поставив вазу так, щоб дівчина змогла спостерігати зоряне небо, а сам ліг в ліжко.

Сон його був тривожним, тому Доріан був радий тому, що його розбудив якийсь наполегливий звук, який пізніше виявився телефонним дзвінком.  Мур подивився на екран смартфона і, не роздумуючи, відповів на незнайомий номер.

- Вітаю!  - голос дівчини був дуже знайомим, - Це Вас турбує Еліна, я працюю в квітковому магазині.

 - А, - чоловік уявив співрозмовницю, - Але хіба пройшло три дні?

 - Я хочу зустрітися з Вами сьогодні.  Ви можете принести ще пару квітів?

 - Тільки якщо Ви зможете їх відразу ж купити, - Доріан згадав, як учора витратив свої останні гроші, коли подивився в сторону витонченої вази, в якій стояв півонія.

 - Я куплю їх.  Як домовлялися, в сім разів дорожче їхньої ринкової вартості.

Голос Еліни був дуже переконливим, але навіть в телефонній розмові Мур відчув нотки сумніву і якоїсь неясної йому тривоги.  Після того, як він погодився прийти до неї сьогодні, чоловік закінчив розмову і усвідомив, чому вона поспішала з ним зв'язатися.

 - Мабуть, квітка виглядає також чудово, тому вона побоялася, що я можу звернутися в інший квітковий магазин і вона втратить можливість продавати «вічні квіти».

Доріан відчув свою перевагу в цьому світі вперше після того, як від нього відмовилися батьки.  Раніше він і був на верхніх прошарках суспільства, як нащадок аристократичної сім'ї, але після нещасного випадку і лікування в лікарні він став самим звичайним чоловіком, тим паче не найбільш привабливим.  Мур тепер був упевнений, що ця сила не прокляття, а саме справжнє благословення, якого він був гідний із самого початку.  Тому йому дарували цю здатність перетворювати дівчат в квіти.  Чоловік взяв в руки півонію та ненавмисно розбудив Поліну.

 - Ох, вибач, я не хотів, - він лагідно погладив пелюстки бутона, - Я повинен піти ненадовго, так що залишаю тобі радіо.

Коли квітка знову опинилася у вазі, Мур подивився на пошкоджений тюльпан і взяв його в руки.  Ідеальна квіткова колекція не може вміщати в себе рослину, яка виглядає так, навіть, незважаючи на те, що причиною цього був сам творець колекції.

 - Віддам тебе, - почав розмовляти він сам з собою, - А лілію не хочу віддавати, потрібно знайти когось іншого.

Доріан швидко поснідав, одягнувся і пішов разом з тюльпаном на пошуки інших жертв, яких він зміг би віддати в магазин.  Посвячувати Еліну в свої можливості він не збирався, просто хотів співпрацювати, поки не зможе накопичити на свій власний магазин квітів, де будуть продаватися «вічні квіти».  І тоді їх співпраці прийде кінець, тому що в цьому місті має бути тільки одне місце, де продають справжнє диво світу.  Чоловік вийшов на вулицю і почав бродити по району в пошуках дівчини, яка була б віддаленою від інших і не приваблювала б увагу оточуючих.  Йому не довелося довго шукати її, тому що жертва виявилася куди ближче, ніж здавалося.  Жінка спокійним повільним кроком прогулювалася вулицями з невеликою сумочкою в руках.  На ній було довге світле пальто, чоботи по коліно на високих підборах, що підкреслюють тонкі щиколотки, а довге хвилясте темне волосся погойдувалися від кожного її кроку.  Мур підійшов ближче, щоб йти з нею нарівні, мигцем подивився на її обличчя і був приголомшений.  Воно було настільки привабливим, ніби вона щойно зійшла з обкладинок модних журналів.  Приємний вечірній макіяж з чорними стрілками робив її погляд котячим, нафарбовані яскравою червоною помадою, губи так і змушували вкрасти у неї поцілунок.  Але Доріан розумів, що відразу цілувати дівчину категорично не можна, тому що так він не впізнає її інтересів, за допомогою яких можна було б продовжити життя квітки.

 - Чому така красива дівчина гуляє одна вранці?  - Мур, нарешті, зруйнував тишу напівпорожньої вулиці.

 - Я йду додому після роботи, - вона байдуже подивилася в його бік, але потім затримала погляд, тому що поруч з нею йшов найчарівніший чоловік, якого вона могла зустріти, - А чому такий гарний молодий чоловік гуляє вранці один, - дівчина помітила тюльпан в руці незнайомця, - З квіткою?  - останнє запитання пролунало з легкою усмішкою, бо вона вважала це занадто романтичним.

 - Як вас звати?  - він простягнув їй тюльпан.

 - Сюзанна, - дівчина взяла квітку в руку.

 - Яке гарне ім'я.  Можу я провести Вас додому?  Ви чимось захоплюєтеся?

 - Я люблю класичну музику.

 - Ви сказали, що повертаєтеся додому з роботи.  Ким Ви працюєте, раз так пізно вийшли звідти?

 - Я піаністка в ресторані, - вона зупинилася біля високого будинку, - Ми прийшли.

 - Ох, Сюзанна, Ви дуже цікава співрозмовниця, - Доріан озирнувся по сторонах, навколо було дуже багато зайвих очей, - Можна попросити у Вас стакан води?