Глава 19. Наслідки

– Трясця! – вилаявся Бондар, відчувши пронизливий біль, в черговий раз наступивши на поранену ногу.

Михайло вже майже не бачить створіння. Воно йде не дуже швидко. Але поранений, втомлений Бондар йде ще повільніше. Воно повернуло до Старосілля. Михайло втратив створіння з поля зору, але він знає, куди воно йде.

Бондар зайшов у Старосілля. Його серцем оволоділа туга. Село, у якому він провів більшу частину свого життя, змінилось. Тини біля хат повалені. Навколо розкиданий, розбитий посуд, уламки сундуків, розбитих возів та ще невідомо чого. Усюди лежать людські трупи з обгризеними кістками.

Біля однієї з хат Бондар побачив жінку, що стоїть на колінах і хитається із сторони у сторону, притиснувши до грудей якийсь брудний згорток. Лице жінки спотворено, білі очі дивляться в нікуди, але Михайло впізнав її. Це дружина одного з селян. Два тижні тому вона народила хлопчика. Бондар повільно підійшов до жінки і відрубав їй голову.

Раптом Михайло захотів побачити свою хату. Ноги наче самі повели його.

Усюди одна й та сама картина. Понівечені хати, уламки селянського добра, багно, змішане із кров’ю, і мертві тіла.

Нарешті перед очима Михайла з’явилася його хата. Дерево, яке він посадив із Андрієм та Дмитром, переламане. Прочинені, перекошені двері хати ледь тримаються на одній петлі. Клямка, що їх зачиняла, лежить неподалік – на землі. Всередині хати відчувається якийсь рух.

Бондар неохоче підійшов до дверей і увійшов усередину, зупинившись на порозі. Кинджал лежить на тому самому місці. Під ним темна пляма від крові, тільки тіла Власти ніде немає.

У сусідній кімнаті почулись тихі кроки. Бондар витягнув шаблю і майже одночасно із цим побачив, як Власта зайшла до кімнати і зупинилась за два кроки від нього. На її колись білій сорочці бура пляма, волосся збилось у ковтуни від засохлої крові, з рота стікає слина. Вона смикає головою із сторони у сторону і скажено ворушить білими очима, наче шукаючи щось. Її погляд навіть на мить не затримується на Бондарі, наче його взагалі тут немає. Власта розвернулась і пішла у іншу кімнату. Михайло пішов за нею. У другій кімнаті всюди розкидані речі. Власта стоїть, нагнувшись, біля сундука й шарить по ньому руками. Вона знов зненацька повернулась і пішла прямо на Бондаря. Він відступив, пропускаючи її. Власта швидко пройшла повз Михайла, в черговий раз не звернувши на нього уваги, підійшла до вхідних дверей й зупинилась. Вона знов різко повертає голову то вліво, то вправо. Її шийні хребці неприємно хрустять.

«Це треба припинити», – подумав Бондар, стиснувши до болі ефес шаблі.

Власта різко розвернулась і пішла назад із тупою рішучістю повторити свій безглуздий шлях.

Відрубати їй голову не вийде. Занадто мало місця. Шабля не дуже гарна зброя для бійки у приміщені. Треба зробити випад й простромити голову істоті, яку Бондар колись ласкаво називав Власточкою. Це нескладно. Михайло вбив таким чином багато ворогів. Але тіло його підвело. Він розуміє, що ця потвора вже не його дружина, проте рука все одно тремтить, не в змозі виконати наказ розуму.

Потвора налетіла на Бондаря, поваливши його на підлогу, й впала сама. Михайло відсунув її від себе, вхопивши за шию лівою рукою. Вона нарешті його помітила й захрипіла, розбризкуючи навколо слину. Вона вчепилась йому у руку. Бондар відчув, як ламається його кістка, сильний біль змусив його застогнати. Він гарячково шарить правою рукою по підлозі, шукаючи шаблю, яку він впустив. Ще кілька секунд – і тварюка вчепиться йому у горлянку. Зненацька Бондар щось вхопив і вдарив навмання у бік потвори. Вона зупинилась та захрипіла. Її шкіра потріскалась, з тріщин потекла чорна кров. Потвора смикнулась кілька разів і обм’якла. Бондар відкинув її. Він дивиться, як тіло його мертвої дружини зсихається та перетворюється у прах. Тільки тепер він зрозумів, що тримає у руках свій трофейний кинджал.

Він подивився на кинджал з подивом. Наче побачив вперше. Він зрозумів, що це не проста зброя. Бондар подивився на лезо і почув незрозумілий шепіт у своїй голові.

«Здається, ця зброя не з цього світу, проте сьогодні вона мені ще знадобиться», – подумав Бондар.

Михайло подивився на те, що залишилось від тіла його бідолашної жінки, засунув кинджал за пояс, сховав його під сорочку й вийшов з хати.

Надворі сутеніє. Бондар тільки тепер це помітив. На заході небо забарвилось багряним пульсуючим сяйвом.

– Це багаття і справді можуть побачити у пеклі, – прошепотів Бондар, подивившись на сяйво. Він всміхнувся, промовивши це, але його душа зраділа від того, що він не побачить, як горять сотні трупів.

Михайло глянув ще раз на свою хату і пішов у сторону Старого Дуба.