Глава 13. Підмога

– Клятий дощ! – вилаявся Кривоніс. З його суворого обличчя стікає вода. Кожен помах його шаблі розбризкує навколо краплі дощу, змішані з кров’ю.

Більшість мерців несуться по мосту, намагаючись видертись на ворота. Інші стрибають прямо в річку. Вони не пливуть, вони, здається, просто проходять по дну та вистрибують на земляний вал по коліна у мулі. Річка у цьому місці не дуже глибока, і течія спокійна, але все ж таки це їх трохи стримує.

Кладовище у Білоліссі не таке велике, як те, що розташоване між Старосіллям і Татарівкою. Та й саме Білолісся менше за інші села. Цих тварюк тут не так багато. Стримувати їх легше. Але все ж таки це повсталі мерці. Колись вони були селянами – чоловіками, жінками, старими та дітьми. Тепер вони намагаються залізти на частокіл в надії поласувати хоча б шматочком людської плоті.

– Хтось скаче! – закричав козак на башті.

– Допомога! Тримайтеся, хлопці, тепер ми швидко відправимо потвор назад у пекло! – почулися звідусіль радісні вигуки.

Козаки підбадьорились. Піднявся ґвалт.

– Заціптесь і тримайте стрій! – громовим голосом скомандував Кривоніс. Він не радіє. Він пережив занадто багато битв і знає, що хибна надія гірше відчаю.

– Бородай! – звернувся Кривоніс до найближчого козака. – Біжи до Косаря! Скажи йому, нехай бере увесь резерв і йде сюди! Треба зустріти наших братів!

Дощ такий сильний, що заважає дивитись, але все ж таки Кривоніс побачив вершників, вгледівшись вдалечінь. Вони скачуть галопом, нещадно шмагаючи своїх коней. Їх небагато. Не більше тридцяти. Попереду скаче кобила без вершника. Збоку в неї щось метляється. Придивившись, Кривоніс зрозумів, що це людська нога, яка застрягла в стремені.

– Кривоніс! – почувся голос Косаря. Він стоїть в оточенні козаків і декількох селян, яких відібрали для резерву. – Що трапилось?!!

– Сюди скачуть козаки! – відповів Кривоніс, стоячи на помості. – Треба відчинити ворота та впустити їх!

– Скажеш, коли!

Козаки наближаються до фортеці. Вони вже привернули увагу деяких мерців. Кобила без вершника збила з ніг одного з повсталих. В неї з рота тече піна. Від переляку тварина нічого не розуміє і нічого не бачить. Вона просто бажає повернутись до фортеці – місця, яке вона вважає безпечним. Одразу за нею, вистроївшись клином, у натовп мерців врізались козаки на конях. Мерці падають від ударів шабель та натиску бойових коней.

– Відчиняй!!! – заволав Кривоніс.

Козаки унизу підкорились, зняли важкий засув та відчинили ворота. Мерці хлинули усередину, наче морська вода у пробоїну. Козаки зустріли їх із шаблями напоготові. Мерці біжать до братчиків. Їхні очі широко розплющені. Щелепи роззявлені. Усюди чується їхній хрип.

Косар, як завжди, не витримав і пішов уперед, рубаючи потвор. Він ухиляється, розрубує їх навпіл, відрубає їхні кінцівки. Це те, що він робить краще за усіх. Це єдине, що він вміє робити. Жодна потвора не може його дістати. Інші козаки теж вбивають мерців. Селяни колють їх вилами та рубають сокирами.

Крізь ворота проскакали козаки, змітаючи усе на своєму шляху. Мрець вчепився у бік одного з вершників та, вирвавши з м’ясом кілька ребер, стягнув його з коня.

– Зачиняйте ворота!!! – командує Кривоніс.

Кілька козаків стоять біля частоколу, сховавшись від мерців, прикрившись відчиненими воротами. Вони навалилися на ворота, намагаючись здолати потік мерців, які рвуться усередину.

Козаки розступились, пропустивши вершників, і знов зімкнули ряди. В плече одного з козаків вчепився мрець. Козак кричить від болю, але продовжує штовхати ворота. Братчики обережно йдуть уперед. Робити це не дуже складно, адже після Косаря, що дав волю своїй люті, їм доводиться лише добивати тих, кого він не вбив. Козаки повбивали більшість мерців, й ще більше братчиків вперлись плечима у ворота, допомагаючи їх зачинити. Залишився лише невеликий просвіт. Зачинити ворота повністю заважають руки потвор, що намагаються вхопити першого-ліпшого. Козаки рубають їм кінцівки. Нарешті вбито останнього з мерців, що прорвались у фортецю. Усі козаки підбігли до воріт й надавили усією силою. Ворота зачинились, відірвавши кілька кістлявих, гнилих рук та розчавивши голову одного з мерців, що відчайдушно намагався прорватись усередину. Косаря це не спинило. Сліпий від люті, він біжить по сходах на стіну. Він швидко опиняється нагорі та робить спробу зістрибнути униз, але Кривоніс і ще кілька козаків хапають його та валять на липкий від крові поміст. Косар хоче вбивати ще. Коли він у такому стані, його складно спинити. Він кричить, наче дикий звір. Його очі гарячково бігають із сторони в сторону. Він намагається вирватися, але руки, що тримають його, міцні, немов кайдани. Кривоніс оглядає Косаря, намагаючись знайти слід від укусу, але нічого не знаходить. Косар потроху заспокоюється.

Мерці вбили п’ятьох козаків та одного селянина. Із рваної рани на плечі одного з козаків стікає кров. Він відштовхує своїх побратимів, стає на коліна, прикладає свою шаблю гострим кінцем до своїх грудей і простромлює себе наскрізь. Його голова безвольно опустилась. Козак, що стоїть біля нього, перехрестився і відрубав голову своєму побратиму.