Глава 11. Жертвоприношення

Надворі похмура погода. Небо наче хтось застелив простирадлом мертвотно-блідого кольору. Уночі пройшла злива, та зранку вона майже скінчилася, тільки дрібний колючий дощ мрячить, змушуючи щулитися кожного, хто виходить надвір.

Проте ані погана погода, ані вчорашня прочуханка, яку влаштувала матір, не змогли зіпсувати піднесений настрій Дмитра. Він прокинувся раніше за півнів, але спати йому не хочеться. Навпаки, він відчуває себе бадьорим та повним сил. У хаті усі ще сплять. Навіть Власта, яка зазвичай встає раніше за усіх. Він вдягнув на себе кращий одяг, що зміг знайти у хаті. Потайки, не спитавши дозволу, крадучись, наче злодій, він узяв у брата новенький жупан гранатового кольору із золотими галунами, у батька – сиву каракулеву шапку, новенькі добротні чоботи. Він також заткнув за очкур батьківський трофейний кинджал з різною рукояттю зі слонової кістки, який завжди йому чомусь подобався й наче притягував до себе. Із його власного одягу на Дмитрі лише шаровари з дорогого сукна, які він беріг для особливого випадку. Узяв він також свій улюблений лук та сагайдак зі стрілами. Пам’ятаючи, яке усі ці речі справляють враження, коли їх надягають брат чи батько, Дмитро впевнений у тому, що усе це вбрання додасть мужності його статурі та укріпить дух. Проте жупан, який підкреслював міцну статуру Андрія, теліпається на ньому, наче мішок, а каракулева шапка сповзає майже на очі. Дмитро не помічає, що він схожий скоріш на блазня, ніж на козака.

Нікого не розбудивши, Дмитро вийшов з хати. Він йде до дому Яремівни й, не жаліючи нових чобіт, хлюпає по калюжам із твердим бажанням освідчитися Олесі. Він знов замріявся про свою кохану і сам не помітив, як опинився біля її дому. Десь заспівав півень, і Дмитро тільки тепер зрозумів, що прийшов занадто рано. Такі красуні, як Олеся, не встають зі сходом сонця. Дмитро зрадів і водночас засмутився через те, що не побачив надворі володарку його серця. Він підійшов до тину та встав біля нього, наче вкопаний, витріщившись на двері хати Яремівни. Дмитро заглибився у думки, намагаючись знайти слова, здатні підкорити серце Олесі. У його голові швидко склалась натхненна промова, сповнена кохання та ніжності. Аж раптом двері хати відчинились, й Дмитро побачив Олесю. Незважаючи на прохолодну погоду, вона стоїть зовсім боса, її волосся розпущене, вона одягнена у просту нічну сорочку, що доходить їй майже до щиколоток. Вона не спускається з ґанку, адже земля вогка від дощу. Вона спокійно дивиться на хлопця, трохи посміхаючись. Дмитро розкрив очі від переляку, серце парубка заколотило, наче навіжене. Його слова, його промова, яку він готував цілу ніч – усе це раптом кудись зникло.

– Я кохаю тебе, – тільки і зміг вимовити Дмитро.

– А я тебе ні, – відповіла Олеся, скрививши своє личко у презирливій посмішці.

– Але ж… Але ж ти… – почав заїкатися від хвилювання парубок.

– «Але ж, але ж», – передражнила дівчина. – Ти гадав, що я тебе кохаю? Подивись на себе і на мене. Хіба така, як я, може покохати такого, як ти?

Слова Олесі прозвучали різко, наче удар ката. І Дмитро вмить прозрів. І побачив він, з якою відразою дивиться на нього красуня. І, наче від полум’я, позадкував він та, спіткнувшись, впав прямо у багно, не в змозі підвестись, бо підвели його ноги. Не дивлячись ні на що, не сміє відвести погляду від Олесі, яка, здається, вже не помічає хлопця. Усім своїм виглядом вона дає зрозуміти, що Дмитро для неї наче тарган – мерзенна дрібна комаха, не варта її уваги. Дмитро ошелешений. Він наче втратив усі почуття, й наче крізь сон чує він, як із хати Яремівни роздається злий, майже навіжений сміх.

Дмитро відповз до найближчого куща, подалі від очей дівчини, яка, граючись, розбила йому серце, але не настільки далеко, щоб самому її не бачити. Хлопець втратив відчуття часу. Він не знає, скільки він сидить, сховавшись за цим кущем, тремтячи усім тілом чи то від холоду, чи від гніву, чи від сорому, а може, від усього одразу. Він дивиться на Олесю, та не може збагнути, як так сталося. Адже він був впевнений, що в них взаємні почуття.

«А може, все ж таки надія є? Можливо, вона просто перевіряє моє кохання? Певно, я маю завоювати її серце та довести, що я її гідний», – спливають в голові Дмитра обнадійливі думки.

Хлопець, майже оговтавшись від удару, зібрався вставати. Зненацька йому захотілось побігти додому, переодягнутися у чистий одяг та спробувати знов стати на нелегкий шлях до підкорення холодного дівочого серця, аж раптом побачив він свого молодшого брата. Дмитро причаївся у кущі та став споглядати, як під’їхав Андрій до хати Яремівни. Він щось сказав Олесі, і вона побігла у хату. Дмитро із наростаючою люттю чекає, коли його кохана знов вийде. Нарешті Олеся вийшла, повністю одягнена у блакитний літник, сорочку та гарні червоні чобітки. Вона підійшла до Андрія та принесла йому глечик із водою. Дмитро спостерігає та стискає зуби від злоби, Олеся – його перше і єдине кохання, посміхається Андрію, вона торкається його руки, вона гладить його коня, вона розмовляє із ним.

В одну мить згадав Дмитро свою ненависть до брата, і запалала вона у його душі в десять разів сильніше, чорним, наче безодня, полум’ям.

– Авжеж, – шепоче Дмитро. – Як я одразу не здогадався? Знову ти, брате мій. Із самого дитинства псуєш ти моє життя. Я був першою дитиною, усі любили мене, але тільки ти народився, увесь світ почав обертатись навколо тебе, і тепер для усіх ти центр всесвіту, адже Андрій гарніший за Дмитра, адже Андрій сильніший за Дмитра. Майже усі дівчата на селі закохані у тебе, але тобі цього мало, молодший брате, тобі знадобилась ще й моя кохана. Але постривай, ще покаже себе Дмитро, син Бондаря, усі побачать, хто тут старший брат.

Хвора, жовчна душа бачить те, що бажає бачити, спотворює найпрекрасніші картини, бачить темряву у світлі сонця та перетворює звичайну розмову у підступний заколот. Ось і Дмитро, дивлячись очами заздрості та безпідставних ревнощів, що живляться ненавистю, коханням та образою, не зміг угледіти, що Андрій просто захотів пити, що Олеся бачила Дмитра у кущах, і не стільки посміхалась Андрію, скільки знущалась над Дмитром, знаючи, якого болю завдає, але не відаючи, що робить. Дмитро не міг почути, як його брат розповідає Олесі про свого старшого брата, як він розхвалює його.