Сусіди

РОЗДІЛ 33

Реакція половців

Вони помітили не відразу.

Спершу зникли табуни з деяких балок — не викрадені, відтиснуті.

Потім вода в літніх стоянках стала рівнішою — не пересохла, не розлилась, приручена.

А далі — з’явився запах.

Не диму війни.

Запах свіжої землі.

Перша рада

Старий половчанин Кобяк-Сірий сидів на кургані, дивлячись у бік Конки.

— Це не козаки, — сказав він. — Козаки приходять і йдуть.

— А хто? — спитали.

— Люди, що хочуть залишитись.

Молоді сміялись.

— Земля не терпить стін.

— Стіни не з дерева, — відповів старий. — Вони з глини. Вони ростуть із землі.

Страх без шабель

Половці чекали звичного:

наскоку,

різанини,

палених сіл.

Натомість побачили:

дітей у полі,

жінок на грядках,

чоловіків, що не носили зброю щодня.

— Це пастка, — сказав молодий Айдар. — Так не живуть на межі степу.

— Живуть, — відповів Кобяк. — Якщо не бояться зими.

І тут стало страшно.

Бо люди, що сіють, не тікають навесні.

Посли без барабанів

Половці прийшли не вночі.

Троє. Без луків у руках.

Коні — без прикрас.

— Ми дивимось, — сказав старший.

— Дивіться, — відповів Данило. — Земля відкрита.

Вони торкнулись стіни лампачної хати.

Постукали. Послухали.

— Не згорить, — мовив один.

— І не впаде, — додав інший.

— Ви лишитесь? — спитали.

— Так.

— Тоді степ зміниться.

Те, що злякало найбільше

Не канали.

Не поля.

А межі.

Землеміри ставили знаки.

Не як військові — як ті, хто рахує роки вперед.

— Вони ділять степ, — сказав Айдар.

— Ні, — заперечив Кобяк. — Вони ділять час.

Висновок половців

На другій раді старий сказав коротко:

— З ними можна:

торгувати,

пасти худобу,

міняти дітей на науку.

— А воювати? — спитали.

Кобяк довго мовчав.

— Воювати можна з тими, хто прийшов.

— А ці… проросли.