Розділ 3.1. Зустріч двох воїнів – козаків по духу (Продовження)

«Ото добре чоловік роль завчив, якби не знав то напевно повірив би, що переді мною справжній Запорозький козацький сотник, і одяг дуже натуральний, язик не повернеться назвати цей одяг костюмом, а зброя геть як справжня, ніби з музею чи прямісінько з козацького походу. Не раз я в музеї бував і бачив, що то ніяк не акторський атрибут.» - Подумав Павло і тут же вирішив підіграти бо мав веселий характер і гострий розум.

—Та вже років зо двісті в Україні так вітаються, і Шевченко так вітався з друзями і інтелігенція, а тепер всі Українці, і воїни теж. — посміхаючись сказав Сержант, — я до війни журналістом був тож знаю, багато цікавого читав. — додав він.

—«Журналіст» - сказав ніби смакував слово, — це таке звання військове чи ремесло таке? — запитав Чугуй.

—Професія така, — і про себе стиха додав — гарно граєш друже.

—Постривай-но… — повільно мовив він. — А це в тебе що за знак на рукаві? — і вказав рукою.

— Нашивка підрозділу. — коротко відповів той, і тут же додав — Герб.

Чугуй нахилив голову.

— Дійсно Герб козацький, — сказав він упевнено. — козацький Хрест і два перехрещені мечі, правда посередині тризуб, а ось друга "нашивка": золотий тризуб на зеленому. То я вгадав, ти виходить козак? — сказав і розгладив пальцями свої пишні вуса.

Павло на мить усміхнувся. І теж погладив свої невеликі вуса, ще тільки два роки як має, не звик до них. А в незнайомця в козацькому вбранні вуса вже давно, пишні, трохи закручені догори, одне задоволення споглядати.

— Якщо по духу — то так. А по службі — солдат Збройних сил України.

— Збройних… — Іван повільно повторив слово, ніби пробував його зрозуміти. — То який кажеш в тебе полк такий, що герб козацький носиш?

— Винищувально-протитанковий Артилерійський полк, — відповів солдат. — Складається з кількох дивізіонів, батарей, підрозділів управління та забезпечення. Назви різні, але справа одна — землю боронити.

Сотник кивнув.

— Схоже на правду. Тільки одяг у тебе дивний, брате. Ні кунтуша ні жупана, ні пояса, ні шапки, та й штанів широких немає. А хіба в цих вузьких штанях зручно: битися чи скакати верхи не заважають? І заліза на грудях не видно, - додав здивовано.

Воїн глянув на себе й хмикнув.

— Вихідний у мене. Легше так. А кулі тепер швидші, ніж шаблі. Мале залізо не носимо. Коли на завданні чи «на нулі» то бронежилет обов’язковий: протиуламкові чи жорсткі елементи: керамічний або сталевий, плитоноска часто добре служить. А головне — не вигляд, а те, що під ним.

— Серце, — тихо сказав Чугуй.

— Саме так, — підтвердив Сагайдак, а на конях живих ми не їздимо, в мене залізний кінь - танк називається - Челенджер 2 - військова допомога від побратимів з Великої Британії. Запас ходу 550 кілометрів, швидкість 59 кілометрів за годину, оснащений 12-міліметровою нарізною танковою гарматою та ланцюговим кулеметом, танк може перевозити 50 снарядів основної гармати і 4200 патронів для кулемету та 4 чоловіки в екіпажі. Звісно кінь скаче трохи швидше, десь до 70 кілометрів на годину, але це для одного вершника, та й броні на ньому такої як в танка немає. А броня - це безпека, це життя побратимів.

— Тут головне — додав Павло — не як виглядаєш, а що робиш. Чи маєш голову на плечах, чи достатньо швидкий та уважний, чи дбаєш про побратима, бо тоді і він про тебе подбає. Честь та мужність понад усе! - рішуче додав Сагайдак

Чугуй уважно глянув на нього та додавав: - А прізвище в тебе давнє козацьке, Сагайдак – то знаєш, набір для лучника: лук, стріли та шкіряний сумка для стріл, обов'язковий атрибут лучника. Славний Гетьман батько наш Петро Конашевич Сагайдачний теж мав прізвище пов'язане з сагайдаком - і замолоду був найкращим лучником на Січі. Жаль не дожив до битви під Конотопом, помер 1622 року, після битви під Хотином, яка відбулася в 1621 році, через вкрай серйозне поранення. — перехрестився, а тоді додав, — Дай Боже і тобі орлиний зір, а в серце незламний дух свободи!