Після музею, Олена та Андрій вирішили заночувати вже в іншому готелі. Обговоривши свої подальші дії за чашкою какао, Олена зібралась спати у ліжку, а Андрій на дивані. Вона довго не могла заснути, прокручуючи у голові усі події, що сталися протягом останніх днів, та згадала, як колись її батько сказав: «Я знаю, що колись ті станеш відомим археологом. Я в тебе вірю». Вона часто уявляла це так – відкриття, світова відомість, слава. Але ні як не оце все. Близько третьої ночі її очі нарешті закрились.
Опинившись на зеленій траві серед білого дня, вона з подивом озирнулася навколо й гадки не мала де вона є, доки не почула реготіння коней. На небі не було ні хмаринки, а легкий вітерець не давав відчути сильну спеку. Вона пішла на регіт, поки п’ять чорних плям на кордоні не набули форми, чогось на кшталт наметів.
Але ніякої реакції не було. Вона обережно підійшла ближче до найбільшого намету, й зупинилась вагаючись заходити чи ні, коли раптом біля її обличчя предстали дві чоловічі фігури з чубом на голові. Злякавшись, вона хотіла відійти назад, але зачепилась об каміння та впала на землю.
Не звернувши жодної уваги, двоє мужчин вперто йшли уперед, поки їх ноги не почали проходити крізь неї. Від шоку вона заплющила очі, та не вірила у те що бачила. Вона відчула себе привидом, якого ніхто не помічає.
«Що за чортівня?!» - встаючи на ноги вона подивилася їм в слід, а потім обережно пройшла крізь намет.
У середині були ще двоє чоловіків, які схилили свої чуби над мапою на столі.
Він наказав своїм військовим вийти, і з усіх палаток повибігали чоловіки з такими ж самими чубами, яких було близько сімдесят осіб. Вони швидко зібрали купу дров для вогнища, та повстали навколо нього. Він пройшовся суворим поглядом по кожному, а потім дістав ніж та надрізав собі праву долонь. Те ж саме зробили й усі військові. Він підходив до кожного по черзі, і дивлячись своїм білим оком на вояка, щось нашіптував. Потім сильно стискав свою руку так, щоб три крапля крові попали на рану солдата. Коли він обійшов усіх, вони хором вигукнули – «Життя, смерть, вічність!», - і після третього разу, дрова спалахнули.
Вона підійшла ближче, та встала прямо перед ним, а він продовжував дивитися в даль. Впевнена, що він її не бачить, вона розглядувала кожен сантиметр його обличчя, але її очі зупинилися на його поясі.
Вона протягнула руку до неї, як раптом, залізною хваткою він схопив її за руку. З переляку вона застигла на місці не знаючи що робити, як він сказав:
Відкривши очі, вона побачила Андрія, який вже тридцять секунд намагався її розбудити.