Вже наступного ранку стан Олени значно покращився, і вона вже поспішала покинути загальну палату, де було ще четверо людей. Вона домовилась про зустріч з Андрієм біля її під’їзду. Чекаючи поки світлофор запалає зелений вогником, Олена спокійно стояла під сонячним промінням серед інших людей. Лишилось чекати десять секунд і готуючись перейти дорогу, вона помітила що молода дівчина з рудим волоссям, яка була вдягнена в якісь старі лахи, рушила не дочекавшись. Вона встала посеред дороги і дивилася прямо на неї. У цей час на великій швидкості їхала фура «MAN», яка так хотіла встигнути проїхати, доки не загориться червоний.
Але окрім здивованих поглядів людей у її бік, ніякої іншої реакції не було. Тоді вона вибігла їй на зустріч, та за два кроки до неї побачила її очі. Вони були білі як сніг, та такі ж холодні, як у мерця. Вона різко схопила Олену за праву руку і на фоні гучного сигналу авто крикнула:
Та відчувши сильний удар в спину, Олена впала прямо крізь неї. Розплющивши очі, вона озирнулась і побачила чоловіка, який дивився на неї очами по п’ять копійок.
* * *
Зустрівшись з Андрієм біля під’їзду, без усіляких вітань, вона схопила його за руку і потягнула у середину.
Піднявшись на п’ятий поверх, (де на якому поверсі ти б не опинився, а тхне усюди, як і усіх радянських будинках), Олена швидко відкрила двері та запросила його увійти.
Вона розповіла усе, що з нею сталося починаючи зі склепу і до цієї митті. Не було сенсу щось приховувати, адже він повинен розуміти усю ситуацію. Андрій уважно слухав її – сидячи на кухні за столом.- І чим далі вона розповідала, тим більше його очі збільшувались.
Олена повернулася до холодильника, та майже лягла на підлогу, просовуючи руки під нього. Кращого місця для схованки в неї просто не було.
Протягнувши руки до кришки, Андрій хотів ближче роздивитися цю «пляму», але щойно його пальці доторкнулися до неї, він відчув такий біль, наче вони горять у вогні.