Розділ ХХХІ. Початок кінця

- Що се ти, халамиднику, такий мовчазний сьогодні, наче води у рота набрав!

Нестор Морозенко, корсунський полковник, міцно плеснув Тетерю по плечу. Це було так несподівано для замисленого Андрія, що той ледь за шаблю не схопився. Січовики сиділи довкола багаття та лаштували ранній сніданок. Сьогодні, щойно зійде сонце, їх знову поведуть у бій. Знову гарматні постріли, тоненький спів ворожих стріл та більш гучніший – мушкетів. Знову цей нестерпний запах поту та смерті, знову крикливе вороняччя над головою, знову раптове хрипіння побратима поруч, пронизаного наскрізь чи роздертого на шматки. А поки що сніданок та розмови біля багаття.

- Та отсе міркую як нам вибратися з цієї халепи з цілою головою! – удавано весело відповів Тетеря, а думки тим часом металися у голові, мов полохливі птиці. Богун та Криса ще не повернулись, а козацька братія уже потроху просинається, щоби лаштуватись до нового бою. Ще годину-дві і в таборі буде густи як у вулику. Приховати відсутність таких значних постатей як Богун та Криса буде неможливо.

- Та побий мене грім, якщо ми не питимемо з лядських кубків їхнє добре вино на сих мурах ще до світанку сього дня. – зареготав Морозенко під схвальні вигуки козацтва, яке снувало поблизу.

Нестор Морозенко, в миру Станіслав Мрозовицький, був одним із сподвижників Хмельницького. Це був красивий легінь з волоссям, акуратно підстриженим «під баняк» та довгими темними вусами. Походив козак з галицько-подільського шляхетського роду, а тому отримав добру освіту - навчався в університеті Кракова та Падуї (Італія), знав кілька мов, зокрема німецьку та французьку. В минулому - крилатий гусар елітного підрозділу Речі Посполитої, а з 1638 року – полковник реєстрового козацького війська. Після початку визвольного українського повстання перейшов на бік Хмельницького майже з усім своїм полком. Організатор повстань на півночі Поділля та на Волині, взаємодіяв з корпусом Максима Кривоноса. Учасник битви під Пилявцями, на даний час командував усією козацькою кіннотою.

- Отсе ти, Морозе, добре гуториш, - зареготав у відповідь Тетеря, нишком роззираючись довкола, чи бува не підоспіли до табору його побратими.

- А Мороз у нас головатий, він завше добре гуторить. – вигукнув Голота Ілля.

- Та не такий головатий як Богун. – почувся з темряви знайомий голос і на освітлене багаттям коло вийшов Іван.

Козаки голосно зареготали з такого дотепу, а Тетеря ледь стримався, аби міцно не обійняти товариша.

Уже коли вмостилося товариство, добре поснідавши, коло багаття та затягнулось люльками з їдким тютюном, Тетеря кинув непомітний погляд на Богуна з німим питанням в очах. Той перехопив погляд і з сумом ледь кивнув головою, сповіщаючи таким чином, що все пройшло як належить. Більше цього дня їм не вдалося поговорити, бо на ранок засурмили збір і Хмельницький наказав гатити по Збаражу та ворожому таборі з усіх гармат.

З 10 по 14 липня тривав цей безупинний гарматний і рушничний обстріл мурів Збаража, розриваючи вози, будівлі та людей по той бік мурів. А 20 липня польське військо не витримало і змушене було відійти до останнього - третього рубежу оборони перед замком. Далі відступати було нікуди. Обидві сторони готувалися до штурмів та оборони, які почалися наступного дня. Козацькі полки так люто атакували загони коронного війська, що до кінця дня ледь не увірвалися до самого табору. Наступні атаки відбулися 27 і 29 липня, але жовніри змогли відкинути атакуючих.

На вечір 29 липня Хмельницький зібрав військову раду, на якій повідомив невтішні новини:

- Братчики, лиха година насувається на наше низове товариство. Сюди зі своєю армією йде сам король Ян Казимир. Маємо зупинити їх на підступах, аби не дати їм зняти облогу Збаража. Я сам піду йому назустріч, залишаю командування у добрі руки нашого генерального обозного Івана Чорноти. Також наші дозорці повідомили, що біля Річиці стоїть Януш Радзивілл на чолі 7-тисячного війська. Сей пічкур збирається йти на Київ. Об'єднання армії Радзивілла із основними силами Польської Корони становить для нас смертельну небезпеку. Нам треба розбити їх до цієї пори, поки вони слабші поодинці. Де Кричевський, київський полковник? - Богдан роззирнувся у пошуках свого вірного товариша.

- Я тут, гетьмане. – з натовпу старшин вийшов Кричевський, вірний сподвижник та добрий товариш провідника повстанців.

- Маєш зупинити Радзивілла на Поліссі. Далі пускати його не можна. Він не повинен узяти Київ.

Полковник кивнув, погоджуючись.

А на ранок Михайло Кричевський на чолі 20-титисячної армії виступив з-під Збаража у свій останній військовий похід, отримавши завдання не допустити прориву литовців в Україну та їхнього виходу в тил українського війська. Слідом за ним, але в інший бік, виступив сам Богдан Хмельницький, під орудою якого йшло 60 тисяч січовиків та татарська кіннота Іслам-Гірея, щоби зупинити армію короля Яна Казимира.

А облога Збаража продовжувалась… Епідемія та голод косили поляків зсередини, а люті козацькі штурми та постійний обстріли – ззовні. Увесь цей час Богун був схожий на тінь – мовчазну та люту, яка йшла в атаку за наказом та відходила назад, коли сурмили відступ. Дні злилися в якийсь один божевільний танок зі смертю, та це не викликало ніяких емоцій. Кожна гармата, випущена з козацького табору, була випущена по ньому. Бо там, за мурами зруйнованого, конаючого від голоду та епідемії міста, знаходилась його душа, вся у шрамах від пострілів козацьких мушкетів та гармат.

***********

Богун із неприхованим захопленням дивився на «гуляй-городи» - рухомі фортеці, що були виготовлені за його кресленнями та під пильним контролем. Ці десять масивних захисних споруд велично підносились над козацьким табором та викликали явне занепокоєння у ворожому стані. Кожна мала  не менше семи сажнів заввишки, увінчана майданчиком, схожим на верх фортечного муру, з бійницями і зубцями. Нижче майданчиків гуляй-городи поступово розширювались і закінчувались міцними чотирикутними платформами, кожна з яких сиділа на п'яти парах велетенських, зроблених із суцільної дубової деревини коліс.