Розділ ХХІХ. Облога Збаража

1649 рік ознаменував собою початок нового етапу визвольної війни, в якій Богун був безпосереднім учасником. Зиму козаки провели на Січі, лаштуючи свої обози та готуючись до нових битв, в той час як Сейм приходив до тями після ганебної поразки під Пилявцями та був зайнятий виборами нового короля після смерті Владислава. Трон Польської Корони зайняв Ян Казимир, двоюрідний брат померлого короля. Під впливом канцлера Єжи Оссолінського бажав примирення з Хмельгницьким, та цьому завадили подальші військові дії козаків.

У цей міжвоєнний період, коли козаки та селяни з підневільних рабів стали вільними людьми та могли розпоряджатись самостійно власним майном та життям, у Богуна була змога поїхати до Ганни та Тимоша у Вінницю, однак якась неймовірна апатія охопила все його єство. Ганні написав лиш коротенького листа, в якому сповіщав, що живий та готується до нової війни. Нічого не хотілось, усі його дії були напівсвідомими. Так, ніби він заморозив в собі усі почуття, залишилось лиш тіло, сповнене енергії руху та дії. Знав він, що як тільки скресне крига, військові приготування закінчаться черговими битвами.

Так воно і сталося.

Ранньою весною стало відомо про великий військовий похід проти козаків польного литовського гетьмана Януша Радзивілла, який вбачав у можливому розоренні Польщі масштабні ризики для своєї країни. Цьому сприяло захоплення Гомеля сіверським полковником Мартином Небабою у квітні 1649 року, та Любеча і Лоєва чернігівським полковником Степаном Пободайло. Частина білоруського населення підтримала козаків, визвольна війна стрімко ширилася, окреслюючи все нові кордони Гетьманської України. До Богуна дійшли чутки, що разом із Радзивіллом до України повернувся Вишневецький та окопався в неприступній цитаделі Тернопільщини – Збаражі.

Саме туди, до резиденції Олени Варшицької, Хмельницький другого місяця літа напрвив свої полки.

*******

- До Збаража прибудемо завтра опівдні. – говорив Михайло Криса.

Цей козак, якого зустрів Богун дорогою до Вороновиці, нарешті зміг приєднатися до полку Нечая. Товариші були щиро раді бачити один одного та віднині битися пліч-о-пліч. Криса пройшов із Кривоносом аж до Львова, та повернувся на Січ після поранення. Одужавши, волів залишитися та йти разом з основними силами Хмельницького на Збараж.

- Кажуть, ляхи добре там окопалися. – мовив Тетеря.

Козаки сиділи біля теплого вогнища, смакуючи пізню вечерю. Навколо них розкинулось море таких же невеличких багать, довкола яких тулилася козацька братія. Завтра когось із них уже не буде на цім світі. А сьогодні ще можна спробувати ледащиці-горілки та заспівати веселих козацьких пісень.

- Так, - підтвердив Богун. – Дозорці доповіли, що ворожий табір тилом упирається в стіни міста і замку, а перед ним як оборонні споруди насипані високі вали. В коронній армії присутні угорські та німецькі найманці. І се не рахуючи «чорних дияволів» Яреми.

- Щось ти якось із сумом усе то гуториш, полковнику. – бадьоро мовив Тетеря. – Се ж добре, чим більше їх поляже під стінами Збаража, тим менше роботи нам буде потім. Гей, бандуристе! – гукнув він опісля. – Ану вдар про Дорошенка. Та так удар, щоби під Збаражем усі найманці до ранку прали свої парусинові штани.

Від вогників багать луною розійшовся гучний регіт. Задзвеніли струни бандури, залунали поодинокі козацькі голоси, до яких приєднувались все нові і нові. І полилась незабаром могутня козацька пісня принишклим полем, вирвалась увись, сягаючи невідомих далеких зірок цієї тихої липневої ночі.

Перед світанком козацьке братство розбудила літня гроза, що пролилась на землю, як завжди, раптово та несподівано, освітлена блакитними гілками блискавиць та гучними розкатами грому. Богун рахував се добрим знаком. Любив він дощі, які, проливаючись бурхливими потоками, немов змивали з тіла і душі усі гріхи. І в той час, як побратими намагалися захиститися від зливи, він підставив обличчя холодним важким краплям та насолоджувався цим незбагенно чарівним шумом.

А під обід, як і передрікав Криса, змоклі козаки підійшли до Збаража та окопалися неподалік польського табору.

Богун ще раз пильно поглянув у підзорну трубу, уважно оглядаючи ворожий стан та мури міста. Таку фортецю штурмом взяти неможливо, хоча козацькі ватажки наказали готуватися саме до нього. Важко приходиться степовому братству при облогах, звикли вони свобідно махати шаблями у чистім полі, однак цього разу прийдеться набратися терпіння та діяти малими силами. Жаль, що на військовій раді до його слів не прислухались і ухвалили взяти цитедель штурмом. Багацько козацьких душ піде на той світ, коли накажуть старшини йти у наступ.

Злива не припиняла лити вже третій день поспіль. Голосні громовиці розсікали небо навпіл. Козаки готувались до наступу, хоругви важчали з кожною дощовою кралпею, а коні фиркали та безперестанку махали головами, намагаючись обтрусити із себе холодну дощову воду, копита їх вибивали нетерплячий темп у калюжах довкола, заливаючи брудом своїх вершників. Січовики чекали сигналу.

І його послало саме небо.

Несподівано гучний розкат грому пролунав ледь не над головою, змусивши козаків зіщулитись на якусь секунду. І в ту ж мить в один із стягів ворожого війська ударила блискавиця, розсікши його надвоє. Хорунжий, який тримав стяг, упав замертво. Це була срібна хоругва Яреми Вишневецького. Скориставшись цим моментом, козацькі старшини дали наказ йти у наступ, який розпочався одрзу з чотирьох напрямків. Під мури Збаража прибув сам хан Іслам-Гірей, бажаючи бути особисто присутнім під час битви, яка за своєю жорстокістю обіцяла перевершити бої під Корсунем. Неприязнь двох ворогуючих сторін після низки поразок та перемог переросла у відверту ненависть, яка виливалась у боях, все більш кривавіших та лютіших.

Богун разом з Тетерею влетіли у польські обози і втой же час над їхніми головами громом грянули гармати з мурів міста, посилаючи на голови атакуючих десятки пудів розпеченої смерті. Зазвучав стрій мушкетних пострілів, розриваючи груди козаків. Злагоджені залпи мушкетів на початку бою  через нетривалий час перейшли в безладний гул пострілів – хто встигав насипати порох, той і стріляв, не чекаючи команди. Звідусіль линуло якесь скажене виття, стогони, зойки, і над усім цим пеклом – шалений дзвін козацьких шабель та їх гучна лайка. Збудження бою наростало – бряжчання шабель ставало дедалі голосніше та лютіше. Мушкети замовкли. Козаки зійшлися зі своїм ворогом в кривавому танку.