Розділ ХХVІІІ. Поразка під Пилявцями

Хмельницький, добре обізнаний про пересування ворога, 16 вересня вирушив з Білої Церкви на чолі грізного та добре озброєного 50-титисячного війська та став табором під Пилявцями над рікою Іквою. Назустріч йому з боку Маслового Ставу сунуло 100-тисячне коронне військо на чолі аж з трьома командувачами.

Окремим табором пересувався Ярема Вишневецький. Цей воїн, на відміну від призначених Сеймом командувачів, був надзвичайно організованим та мав неабиякий військовий досвід. Щодня посилав він дозорців, які доповідали йому про стан та пересування козацької армії Богдана та заодно і стан коронного війська. Тож був добре обізнаний про перевантажені вози могутньої армії Польської Корони, бачив як молодецький вигляд драгунів щодень тускніє, а блискучі лати їх вкриваються бризками багна, а подекуди й іржі; важкі гармати грузнуть в болоті, у яке перетворилась дорога через рясні дощі; обози з челяддю постійно відстають, порушуючи загальний стрій. Знав він і розташування козацького табору – вдале місце перед греблею по той бік ріки, вибране так недарма, бо їхній табір тоді прийдеться облаштовувати на лівому березі Ікви серед боліт та рівчаків. У Хмельницького чудові інженери та стратеги. Греблю перед табором надійно охороняють кілька сотень козаків. А перед греблею, утворюючи лівий фланг, стоїть Кривоніс зі своїми вершниками.

Кривоніс.

Як же хотілось Вишневецькому дістати нарешті цю собаку та випустити з нього дух. Він матиме таку нагоду, бо якщо коронне військо почне форсувати річку, першим у бій вступить саме авангард Кривоноса.

Знав Вишневецький також і те, що до Пилявців сунуть татари. Прибуде ця грізна кіннота днів через три. Отже, у них є рівно стільки часу, аби розпочати та закінчити битву. Інакше підоспівша свіжа татарська кіннота прикінчить їх. Чи розуміє це товстий бовдур Заславський? У цьому князь не був упевен. Чув він, що Остророг наполягав розташувати табір під Костянтиновим. Певно боїться намочити ноги. Пора скликати військову раду, поки ці недотепи до кінця не розвалили армію та не програли битву іще до її початку. Головний форпост цієї битви – гребля, яка відкриє їм дорогу до основних козацьких сил.

***********

Велетенський козацький табір, як завше побудований чотирикутником возів, зв’язаних між собою міцними ланцюгами та захищений виритими глибокими ровами, здатен був витримати затяжну облогу. Головним інженером таких фортифікаційних споруд виступав Богун. Маючи фах інженера-фортифікатора, він був незамінним при облаштуванні табору та підготовки до битв. Його фортифікації були такими міцними, що ворог навіть і не думав брати їх штурмом.

Наразі Богун з Тетерею знаходились у дозорі, пильно стежачи за діями у ворожому таборі. Козацька піхота зайняла греблю, що сполучала обидва береги річки, і збудувала за наказом Богуна там добре захищені шанці (земляні польові фортифікаційні споруди, які слугують захистом від обстрілу). Іван був упевнений, що ворог піде саме там. Інакше увесь подальший наступ коронного війська просто захлинеться.

Так воно і відбулося.

Битва за греблю почалася ясного вересневого ранку. Після затяжних дощів та холодного вітру, що пронизував мокру одежу наскрізь, такої ясної днини варто було би обсихати, та поляки вирішили інакше. 20 вересня передні польські корогви під командуванням Тишкевича, Йордана та Осінського пішли на штурм греблі. На валах правого берегу річки зібралось майже усе військо Богдана, уважно слідкуючи як коронні загони з маршу перешиковуються для атаки. Залунали сурми, розвернулись хоругви. Військо пішло у наступ.

Богун на чолі кількасот козаків мав боронити греблю. Перебуваючи під надійним захистом шанців, Іван почув тривожні сурми у козацькому таборі і артилерія, котра мала перша вступити у бій, почала готуватись до відбиття атаки – заметушились гармаші біля гармат, наповнюючи стволи порохом та чорними кулями. Перед вишикуваними рядами козаків, готових до бою, виїхали їх старшини, перевіряючи підготовку. І хоча між коронним військом та козаками пролягала ріка, козаки готувались прийняти потужний улар коронної кінноти.

Раптом без будь-якого сигналу драгуни Тишкевича вирвались із загального шикування та кинулись прямо на шанці. «До бою!» - тільки й устиг закричати Іван та підняв свій мушкет. Враз заметушилась його сотня, щільніше змикаючи ряди. А загін тим часом стрімко наближався. Попереду мчав сам воєвода Тишкевич, скидаючись на героя жіночого романсу у блискучому панцирі, червоному плащі за плечами та яскравій павичевій пір’їні на мідному шоломі.

І грянули козацькі гармати. Над головою Івана пролунали такі потужні залпи, що він ледь не оглух. Та не змогли вони спинити Тишкевича, який влетів прямо у шанці. Почувся голосний тріск, скрегіт, гупання тіл та іржання коней. Богун вистрілив у саму гущу прорідженого козацькими гарматами ворожого загону, відкинув мушкет та миттю витягнув свої відомі шаблі. Відчайдушний натиск поляків, мов лавина, змітав козаків з їх позицій. Шалений опір йшов уже навколо Богуна, який рубав і рубав навсібіч щосили, все більше вкриваючись ворожою кров’ю та багнюкою. Жорстоко билися польські драгуни з козаками, намагаючись відбити греблю. Іскри летіли з-під криці шабель, зусібіч лунали крики та стогони, протикали драгуни довгими списами козаків, давили копитами своїх могутніх коней. Богун зрозумів, що греблю їм не втримати. «Сурміть відступ!» - щодуху закричав він, аби врятувати залишки свого загону.

Разом із тридцятьма козаками Богун став міцним заслоном, аби дати змогу відійти основним силам захисників греблі. А з-за греблі заревіли гармати – то полковник Нечай, побачивши маневр Богуна, поспішив на поміч товаришу, бачив-бо добре яка сила суне на жменьку козаків, які хоробро залишились на греблі до кінця. Одразу ж стишили темп нападники, коні їх здіймалися на диби, скидаючи вершників, падали під копита драгуни, пробиті наскрізь артилерійським порохом. Скориставшись моментом, Іван з козаками спішно покинули шанці.