Розділ ХІ. Затишшя перед бурею

На ранок, ще вдосвіта, Богун з Кривоносом, загоном козаків та жовнірів, покинули мури Брацлавської фортеці. Їм було наказано перехопити Хмельницького з сином та доправити їх у Черкаси, куди прибув Миколай Потоцький, і де над ними мали учинити суд.

Було 14 січня 1648 року. Промерзла земля, вперемішку зі снігом дозволяла коням рухатися майже безперешкодно і не вгрузати у грунтову дорогу, тож козаки мчали швидким галопом, обмотавшись з голови до ніг у теплі опанчі. Звикла до негоди та дощів, їх огрубіла шкіра не сприймала холодних морозів так болісно, як шкіра тих, хто звик до манірності та розкошів. І у той час, як Марі куталась у теплі шати в ридвані, Богун мчав верхи на своєму вороному коні попереду загону, не звертаючи увагу на пориви вітру, що знавісніло бив у обличчя.

Усю дорогу думки роїлися в голові Богуна, немов рій лісових бджіл. Спогади про мавку, її шовковисте прохолодне тіло, пружний стан, приглушені від насолоди стогони не полишали козака. Ганна розтанула десь там, в іншому житті. Наче й не було ані її, ані первістка. Лише невтомна жага пити мавку у нічній прохолоді брацлавських мурів. Вони розплелися перед світанком. Ще півні не співали, а Іван уже стояв зібраний на порозі її покоїв. Треба було покинути стіни її спальні до того, як прокинуться всюдисущі слуги, які лише прикидалися глухими та сліпими, а насправді знали та бачили усе, що коїться у цих товстих мурах. Марі прилипла до нього у тихому прощанні, і йому забракло сил відсторонитися. Вона зробила це сама, забравши його руки зі своєї талії та відкривши перед ним двері.

-Я знайду тебе. – палко прошепотів Богун.

-Я чекатиму. - вона піднялася на пальчики ніг і доторкнулася до його губ, солодким дурманом оповивши його думки. – А зараз йди.

Отже, в той час як Богдан Хмельницький знайшов собі притулок на Запорізькій Січі, загін регулярного війська на чолі з Кривоносом переслідував банітованого, прямуючи на Січ. Звісно, цілим та неушкодженим цей загін до кінечної мети своєї подорожі так і не дістався. Через тиждень переслідувань, 21 січня, вони несподівано потрапили у засідку і жоден жовнір не врятувався, щоб сповістити, якого саме противника вони там зустріли. Вірні комонники Богуна на чолі з молодим Галаганом влаштували засідку та налетіли на нічого не підозрюючих жовнірів, мов рій диких ос. Добивали поранених вже самі козаки-реєстровці разом з Богуном та Кривоносом, які всю дорогу їхали пліч-о-пліч із брацлавськими вояками та вдавали велику зацікавленість у перехопленні Хмельницького.

А ще через кілька днів об’єднаний загін Богуна та Кривоноса у кількості сто шістдесят чоловік прибув на Січ. Ця знаменна подія збурила січові коші та ще більше підняла козацький дух, адже не було в Україні людини, яка б  не знала хто такі Іван Богун та Максим Кривоніс.

Богун на Січ прибув як простий козак, усі його регалії залишились у реєстрових записах, Кривоніс же, давно таємно підтримуючий вільних січовиків, мав заслужену повагу серед мешканців Дикого Поля, та по праву засідав на нарадах по праву руку Хмельницького. Проте відчайдушна мужність, гострий інтелект та навики побудови нездоланних фортифікаційних споруд дуже швидко підняли Богуна з просто солдата до полковника, в розпорядженні якого знаходилась тисяча козаків-січовиків.

 Незабаром на багато верств вперед поскакали кіннотники, сповіщаючи по хуторам, що на Січі лаштують запорізьку раду для обговорення нагальної справи. На Січ рушили козаки, багато з них були реєстровцями, які самовільно покинули свої військові залоги, а разом з ними велика кількість селян-утікачів та людей без певних занять по обидва береги Дніпра. Кожен чекав якоїсь особливої події, однак, за винятком козацьких старшин, ніхто не знав намірів Хмельницького. Його довірені люди говорили лишень, що йдеться про те, аби укласти шанобливе звернення, з яким козацька депутація вирушить до короля та Сейму. Незважаючи на це, кожен озброювався, лив кулі, лаштував порох. У повітрі витала напруга. Така гостра, що об неї й порізатись можна. Щось назрівало та мало от-от вибухнути. З Дніпра потайки витягали гармати, заховані до пори до часу у річковий пісок. Ніхто не сумнівався, що попри усі заяви Хмельницького, насправді йдеться про військовий похід.

Аби ввести в оману поляків, Хмельницький покинув Січ разом із загоном у півтисячі козаків і став табором на невеликому дніпровському острівці. Потім, залишивши своїх товаришів, таємно подався до Бахчисарая, де була резиденція кримського хана Іслам-Гірея.

Щоб навернути на свій бік татарського хана, Хмельницький мусив використати весь свій хист та спритність, якими славився. Спочатку його запідозрили в підступності, прийняли не як посланця, а як вивідника. Іслам-Гірей з підозрою промовив:

-А що як невірні змовились і таким чином хочуть знищити моє військо?

-Я прирікаю голову свою лезові цієї шаблі, якщо говорю неправду.

Ця церемонія розвіяла недовіру і Хмельницький продовжив:

-Україна вирує, шановний Іслам-Гірей, шляхтичі затягли на наших шиях міцні болючі петлі. Король мовчить. Ми готові скинути ці зашморги. Все готове до збройного повстання. Ваша армія підніме всіх козаків, усіх селян. Ви вселите у них надію. Багаті замки магнатів та здобуті в них скарби стократ покриють ваші витрати на військовий похід, а Крим та Оттоманська Порта привернуть на свій бік відважних та вірних союзників. Адже козаки на весь світ славляться своєю безстрашністю та витривалістю. І ви, ясновельможний хане, самі в цьому переконалися.

Іслам-Гірей голосно зареготав з дотепу Хмельницького. Хан чудово пам’ятав турецько-польські війни, в яких вирішальну роль завжди відігравали ці навіжені берсерки – козаки.

-Польський король давно запізнюється з даниною. – поволі мовив він.

Хмельницький зрозумів натяк. Іслам-Гірей ІІІ пристав на його угоду та шукає привід до війни.

-Але поки немає офіційної відмови, я не можу оголосити війну Речі Посполитій. – провадив далі кримський хан. – Зачекайте, хай поляки надішлють офіційну відповідь на моє нагадування. Якщо ви розпочнете війну, я стану на ваш бік лише у тому випадку, коли король не дотримає своєї обіцянки. Однак ви можете звернутись до Тугай-бея і попросити у нього кіннотників, які можуть супроводжувати вас у вашому поході.