Розділ ІХ. Марі

Марі Вишневецька була непристойно розумною для свого становища та епохи, в якій їй пощастило народитись. Дівчата її віку, а було їй уже аж  цілих дев’ятнадцять років, майже усі були заміжні або обіцяні владним шляхтичам в угоду амбіцій власних батьків. Та Марі ця доля, на щастя, оминула. Вишневецький, хоч і привселюдно пишався своїм старшим сином Михайлом, насправді просто обожнював меншу донечку, тож Марі виросла справжньою татовою пестункою, наскільки це було можливо з огляду на твердий та владний характер князя Яреми. Він вважав її справжнім Янголом, який спустився з небес, аби скрасити його життя та освітити шлях. Його тішив її розум, її стрімкість, її прагнення до самостійності. В роду Вишневецьких не місце манірності та слабкості, і Марі щодня доводила, що достойна носити це славетне ім’я. Незважаючи на свою тендітну зовнішність, завдяки якій вона дійсно була схожа на Янгола з золотими кучерями та великими бездонними очима, ця дівчина мала твердий, як сталь, характер.

Про Ярему Вишневецького ходили слухи як про лютого ворога православ’я, окатоличеного в угоду політичним міркуванням. Проте це було не зовсім правдою. На його землях та під його владою майже гармонійно уживались різні релігії - католицтво підтримував сам новонавернений князь, православ’ям займалась його донька Маріанна. Не те, щоб батько її був щедрим меценатом, проте терпимості не знищувати храми у нього вистачало. Марі опікувалася монастирями та вела жваву переписку з представниками вищого православного духовенства, і навіть з самим Петром Могилою, до якого свого часу за благословенням на національно-визвольну війну українського народу звернувся сам Богдан хмельницький. На такі примітивні витівки як розкішні бали та ймовірні шляхетні кавалери у неї не було ані часу, ані бажання. А ще дівчина доволі вправно стріляла з лука та обожнювала полювання.

Змалку Марі тихо ненавиділа усе, що її оточувало. Пихатість та марнотратство магнатів, зневага шляхтичів до простого люду наповнювало її серце презирством до світу, якому вона належала, і де зростала мов троянда серед квітучого саду, ні в чому не маючи відмови. Милосердя та співчуття до селян привила дівчині її нянька, звичайна сільська жінка, яка виростила матір Марі та заслужила повагу в домі Вишневецьких.

Матір Маріанни Гризельда Замойська походила з багатого старовинного польського роду. Справжня аристократка з голови до ніг, вона займалась веденням маєтку та світськими раутами, які часто-густо сама ініціювала. На власних дітей у неї часу не вистачало, тож Марі була повністю віддана під опіку старої Ксенії. Саме та привила дівчині любов до простих речей, саме вона слухала думки Марі та наповнювала її серце смиренністю та добротою. Гризельда ж була більше захоплена сином, так як вважала, що він має велике майбутнє, як і кожен воїн з роду Вишневецьких. Доньці ж, з її міркувань, уготована звичайна роль дружини якогось магната, якщо пощастить, він буде надто старим для постельних утіх і швидко відійде у той світ, залишивши її багатою вдовою. Щодо сина Гризельда не помилилась – він стане королем Речі Посполитої, відомим під іменем Михайла Корибута. А от щодо Маріанни, вона й не відала яка доля насправді чекає її єдину доньку.

Марі часто їздила по селам, вислуховуючи жалоби селян та намагаючись допомогти найбільш знедоленим родинам. Яремі ці ініціативи були не до вподоби, мя’ко кажучи. Він вважав її поїздки дурними витівками та потуранням лінощам селян. Цей вельможа був упевнений, що люди живуть бідно лише через власну лінь, а не через надмірні побори та часто нелюдські умови життя, в яких вони опинялися з народження.

Марі була з тих жінок, які точно знали чого хочуть від життя. Її допитливий розум ні на хвилину не припиняв своєї діяльності і дівчину часто можна було застати у бібліотеці батька, в якій було стільки книг, що й Александрійська книготека позаздрила б. Бали та інші розваги не були її прерогативою, що надзвичайно засмучувало її матір, яка вважала, що вік дівочий надто короткий, аби витрачати його на читання та монастирі. «Ох дивися, дитино, бо залишишся у дівках, ото сорому не оберемося через тебе» - говорила польська аристократка своїй неслухняній доньці, не здогадуючись, що такий аспект життя цілком влаштував би Марі. Тож тоді, коли дівчина провадила час серед селян та монахинь, Гризельда торочила Яремі як страждає від такої неприпустимої поведінки княжни їхня репутація, адже кожна жінка аристократичного походження має вдало вийти заміж, а не вештатися серед брудних селян та монастирів, які з кожним роком все більше скидалися на нежилі будівлі через брак фінансування.

Настирливі слова Гризельди все-таки були почуті, і як тільки Марі виповнилось дев’ятнадцять у січні 1647 року, Ярема вирішив, що їй уже таки час заміж і пора серйозно поговорити з донькою про її дитячі вибрики. Прийшов час дорослішати та віддати належну шану роду Вишневецьких. Знаючи її норовливий характер (Вишневецька ж бо, справжня) він залишив їй поле для маневру, дозволяючи самій обрати собі нареченого. Марі спочатку спалахнула, та батько не відступав, тож їй довелося змиритися і вказати нареченого, якого публічно представлять до королівського двору. Вибір її впав на Яна Скшетуського, благородного шляхтича, відважного воїна та особистого лицаря князя, який керував загоном його вірних драгунів.

Не дивлячись на свій молодий вік, Ян Скшетуський був довіреною особою Вишневецького, часто їздив до Варшави та до кримського хана з дипломатичними місіями. Був він молодий та красивий, сповнений життєвих сил та планів на майбутнє. І хоча Гризельда жадала для доньки більш вигідну партію, як от Михайло Казимир (дарма, що старший од Марі вдвічі, зате литовський рід його старовинний та впливовий), та все ж мусила жінка змиритися з вибором доньки, бо знала, що та може таку каверзу утнути, що сорому не оберешся. Ще у монахині пострижеться, ото сміху буде серед знаті. Вона ж може, з ким поведешся, від того й наберешся, а Марі останнім часом тільки з мужицькими дітлахами та жінками і вовтузилась.