Розділ VІІІ. Падіння у безодню

А поки Хмельницький вирішував свої арештантські справи та добирався на Січ, Богун та Кривоніс, вдавано спіймавши чергового облизня з бунтівниками, повернулись до Брацлавської фортеці, аби якомога швидше зібрати вірних козаків та вирушити в плавні Дикого Поля, щоб з’єднатись з військом вільних січовиків, на чолі якого став чигиринський сотник.

Не встигли вони в’їхати за мури замку, як до них підбіг служка та повідомив, що їх чекає староста. Кривоніс з Богуном мовчки переглянулись. Треба було поспішати, бо замок явно лихоманило: слуги бігали наче ошалілі, коні ржали, вози грузили збіжжям та зброєю. Під загальний канкан чоловічих окриків та ржання коней, вони увійшли до кабінету старости.

Калиновський стояв навпроти вікна. Почувши стукіт у двері, він повернувся до козаків.

-Викликали? – замість привітання запитав Богун. Калиновського завжди дратувала здатність цього вискочки триматись так, ніби він перший після Бога, і ніхто над ним влади немає. Нічого, колись він ще любуватиметься як кістки цього плюгавця ламаються на варшавській площі.

-Так, маємо спішно збиратися та виступати до Черкас під знамена коронного гетьмана. – відповів він.

-Щось сталося? Чому змінились плани? Ми ж мали лаштувати човни проти турків. - здивувався Кривоніс.

-Війна проти іновірців відміняється. Наразі у нас є важливіші справи. Поки ви тут били байдики та гасали по полям за тими плюгавцями, Хмельницький тим часом не гаяв час так бездарно як ви. Він зібрав армію на дніпровських порогах, яка готова йти проти своїх хазяїв. Армія черні та зайд-козаків, які ховаються в плавнях Великого Лугу, мов ті розбійники з великої дороги. Хоча чому як. Так воно і є – розбійники згуртувались та замишляють повстання проти Польської Корони та самого ясновельможного короля.

Богун та Кривоніс мовчали, чекаючи подальших розпоряджень старости, який між тим продовжив:

-Ви підвели мене, так і не знайшовши та не зловивши бунтівників, які орудували під командуванням Дмитра Гуні, тому маєте можливість реабілітуватися – самим коронним гетьманом вам наказано переслідувати Хмельницького та його сина, які втекли з-під варти та, за моїми даними, направились на Січ. Я збираю військо і ми йдемо до Черкас, там з’єднаємось із коронним військом. У Брацлаві нам робити більше нічого. – сказав Калиновський і по хвилі додав таке, від чого душа Богуна упала в п’яти. – Тим більше, Скшетуський уже все зробив за вас. – він глянув на німого Богуна і промовив. – Коли ти відмовився приймати у свій загін цього відважного лицаря, я доручив йому окремо від тебе ловити бунтівника. І він з цим завданням справився на відмінно. Гуня разом з іншими бунтівниками був сьогодні страчений, їхніми тілами можете полюбуватися на площі за замком. А завтра ми вирушаємо до Черкас. Тож поки що можете бути вільні. Ми вирушаємо на світанку, тож намагайтесь не нализатися у шинку, бо дорога буде довга.

Кривоніс з Богуном вийшли, навіть не глянувши один на одного. Цей лис Скшетуський зі своєю посмішкою принцеси та манерами придворної фрейліни обвів їх навколо пальця і тихцем зловив Гуню, якого вони щоразу попереджали про свої плани. Гуня, відважний син своєї Батьківщини, все свідоме життя очолював козацькі виправи проти Османської імперії та Кримського ханства. Після свавілля шляхти та обмеження прав вільних козаків він відмовився давати присягу Польській Короні та разом з іншими козаками утік на Січ. До останнього подиху він залишився вірним своїм ідеям, і єдине, що вони можуть зараз зробити для нього – віддати останню шану цьому відважному лицарю волі.

Площа, яка розташовувалась за замком, була з одного боку оточена дзвіницею, з іншого –ринком. Там відбувались театральні дійства, продаж краму з самого Брацлаву та страти.

Гуню та шістьох його вірних комонників стратили з особливою жорстокістю, підвісивши за залізний гак. Треба сказати, що такий страшний спосіб страти поляки запозичили в тодішній Німеччині, замінивши звичну петлю на мотузку зі сталевим гаком на кінці. Засудженого підводили до шибениці, просмикували крізь ребра гак та залишали конати, аж поки тіло його не поїсть вороняччя, а кості не розсиплються на прах. Щоби усі бачили як карають злочинців.

Їхні тіла високо здіймались на шибениці, вітер куйовдив волосся мертвих козаків, мов той недолугий веселун, жарти якого завжди невчасні та недоречні. Богун зрозумів лихоманку фортеці, яку він спочатку прийняв за військові збори – не щодня у її мурах страчують людей, та ще й таким страшним способом. Ненависть до нашийників загалом та до Скшетуського зокрема розгорілась у ньому з новою силою. Аж у грудях запекло. Довго разом з Кривоносом, Крисою та іншими добрими козаками стояли вони перед шибеницею, намагаючись увібрати в себе пам'ять про те, як гине свобода. Уже й козаки розійшлися по своїм справам – більшість із них відправились у шинок пом’янути душі Гуні та його вершників, а Богун все стояв, не в силах зрушити з місця.

-Що? Не можеш налюбуватися своєю роботою? – почув він раптом біля свого вуха ледь надтріснутий голос.

Повернувши голову, Іван побачив селянина - в літах, сивого, у темній замизганій одежині. Він віз якусь тачку з лахміттям та спинився біля Богуна. Чи то перепочити, чи по потеревенити, чи то віддати шану Гуні. Хто зна, що в цих сивих мужицьких головах твориться.

-Чого тобі? – з неприязню спитав Богун. Говорити з якимось незнайомим дідуганом про те, що сталося, він хотів менш за все.

-Бачу не до вподоби тобі мої слова та моя поява. – вів мову дідуган, так само презирливо дивлячись Богуну прямо у вічі. Він був худющим, як щіпка, та погляд був цупкий, а дух незломлений. Зростом ледь вище за мавку Марі.

-Чому ж не до вподоби. Простий козак завжди був заступником простого чоловіка. – відповів Богун. Все ще не розуміючи чого від нього хоче цей старець. А той раптом голосно розсміявся, широко відкривши рота,  якому вже й зубів майже не залишилось:

- І совісті в тебе вистачає таке городити. – він знову засмівся, а тоді кивнув на мертвого Гуню з гаком у спині, і з тугою в голосі мовив. – От хто був заступником простому чоловіку. А ти так, тьфу! Чого витріщився, мой той глухар, може шаблею мене ще за слова мої правдивії почастуєш? Ех, люде, люде, - він скрушно похитав головою. - коли б ви на правдиве діло йшли, то я б не компонував довго, а враз пристав до вашої ватаги. Атак… Не козаки ви, а жовніри, прихвостні лядські. Ач як вирядився, мов до дівки збираєшся. А поглянь на нього. – він знову кивнув на Гуню. – В лахмітті ходив, а душа була з чистого золота. Справжнє козацтво тепер навколо Хмеля гуртується, а куди прямуєте ви? Чоботи Потоцькому цілувати? А коли зацілуєтеся донесхочу, вони вашими руками кров із Хмеля і його січовиків випустять. От такі ви козаки. – селянин відвернувся від німого Богуна, якому здалося, ніби його щойно відшмагали батогами, вклонився мертвому Гуні, підняв свою тачку і поплентався геть.