Розділ VІ. Буремна ніч Богуна

Загони бунтівників, ловити яких доручили Богуну, ніяк не ловилися, вони буквально вислизали з рук славетного полковника, що дуже гнівили Калиновського. Викликавши до себе Богуна, він гнівно мовив:

-Мені казали, що мимо тебе і миша не проскочить, а ти ось уже кілька тижнів поспіль дозволяєш якимось зайдам правувати на нашій стороні. Як таке може бути?

-Ви ж знаєте, старосто, які сі бунтівники витівники. Вони мовби знають де ми маємо з’явитися і щоразу втікають задовго до нашої появи. Характерники, не менше. – невинно відповів Іван.

-Я накажу підсилити твої загони молодчиками пана Скшетуського. Це вправні воїни, вони допоможуть тобі взяти в облогу Ганжу та Глуха, бо козаками керують саме вони, мені вже доповіли, поки ти гасав за ними по полю, мов та сліпа лисиця.

-Не треба мені у загонах ніяких молодчиків. Хай вони продовжують вправлятися з лука та кидати ласі погляди на дівчат у замку. – вимовив Богун перш ніж встиг подумати.

Калиновський здивовано звів на нього очі:

-Що це ти, химороднику, таке удумав? Знеславити добре ім’я пана Скшетуського? Чи може ти мав на увазі саму княжну?

-Пробачте, пане, ляпнув, не подумавши. Але від слова свого не відступлюся – бачити Скшетуського у своєму полку я не бажаю і не буду. Хіба як сам Барабаш накаже. – твердо мовив Богун, дивлячись прямо у очі старості. Від такого колючого погляду той потупився та промовив:

-Йди собі вже, та не вздумай знову щось бовкати про лицаря Вишневецького чи, не дай Боже, про княжну. Будеш на палі.

Богун вийшов, ледь стримуючи гнів. Усі ці тижні він бачив Марі лише зрідка і здалеку, бо був зайнятий дурним та марним гасанням по селам та полям Брацлавщини, шукаючи тих, кого сам з радістю очолив би. Звісно, намірів ловити бунтівників у нього й не було, та вдавати бурну діяльність він мав, аби відвести підозри від себе. Коли повернеться Хмельницький, тоді можна буде відкрито стати на його бік, а до цього часу він мав удавати вірного слугу Польської Корони. Крім того, такі лови дадуть йому прекрасну можливість зустрітися таємно із самим Хмельницьким, не привертаючи уваги до своєї відсутності у Брацлаві.

-Доброго дня, козаче, куди так поспішаєш, заглибившись у свої думи? – задзеленчав поруч срібний дзвіночок. Безтурботна Марі у красивому рожевому кунтуші виникла поруч, мов привид. Іван аж сіпонувся від несподіванки.

-Отже умієте ви, панно, з’являтись тоді, коли менше всього очікуєш. – мовив він спокійно у той час, коли всередині усе перевернулося три рази і знову встало на свої місця.

-Щось не видно тебе останнім часом у замку… - Марі навмисне не закінчила речення та глянула на Богуна. Ці очі.

-А панна сумувала? – мовив він, сам не очікуючи від себе такої ігривої фривольності.

Щоки Марі враз спалахнули вогнем, погляд синіх очей обпік холодним льодом:

-У мене багато справ у замку, так що сумувати за козаками не маю часу. – крижаним голосом промовила вона. Куди й ділись срібні дзвіночки, перед ним стояла не Марі – мавка з лісу, а Маріанна Вишневецька, донька грізного князя Волині. Отсе втрапив у халепу.

-Пробачте, панно, що се я дійсно бовкнув, куди мені, простому козаку, до вас, княжни. – він вклонився та пішов геть, не давши Маріанні й слова вимовити.

Під час їхніх нетривалих подальших рідких зустрічей вони лише обмінювалися холодними кивками, намагаючись якомога швидше пройти один повз одного. Богун отримав лист від Ганни. Вона сповіщала радісну звістку – у нього народився син, якого назвали Тиміш по його вказівці. Вони сумують за ним та чекають швидкого повернення додому. Богун написав не менш ласкавого та ніжного листа, де описував як він сумує за родиною та як сильно хоче взяти на руки свого первістка. На радощах полковник закотив веселий бенкет у шинку, де пригощав кожного, хто туди приходив. Просидів там козак майже до самісінького ранку, наспівуючи веселих п’яних пісень, а під ранок несподівано для самого себе він уже стукав у покої княжни Маріанни Вишневецької.

Богун був проінформований, що дівчина, на відміну від молодих панянок того часу, спочиває у покоях без помічниці, і це наводило  його на думку, що княжна може ночувати не сама, а зі своїм нареченим. Ці думки та фантазії зводили його з розуму, а випита велика кількість медовухи лиш розпалила цей ревнивий вогонь в його душі, перетворивши на справжню пожежу, яку годі загасити оковитою. Він застане коханців зненацька та змусить цю дівку, яка вдає із себе невинну панну, червоніти на весь Брацлав.

Після кількох гучних кулаків у двері, вони відчинилися і на порозі покоїв постала Марі у тонкій шовковій сорочці, вишитій красивими узорами вмілих майстринь. Крізь тонку тканину проглядались її округлі груди та тонка талія. У Богуна перехопило подих від інтимності цього моменту. Сп’янілий від горілки, він ще більш оп’янів від її появи глупої ночі.

-Чого тобі, козаче? Чому гримаєш посеред ночі у мої покої? Пожежа чи що? – стурбовано мовила дівчина, її волосся, завжди строго заплетене у коси, розсипалося золотим водоспадом по тендітним плечам. Ніколи більше не здавалась вона йому такою прекрасною, як цієї ночі, коли він, ледве тримаючись на ногах, споглядав на неї на порозі її опочивальні.

-Де він? – натомість мовив Богун, оговтавшись від її появи.

-Хто? – дівчина явно не очікувала ані появи Богуна у дверях своєї спальні серед ночі, ані його незрозумілої поведінки.

Не звертаючи на неї ніякої уваги, Богун увійшов у кімнату, і почав зазирати під ліжко та у шафи. Його дії були настільки дикими та несподіваними, що княжна навіть не додумалась покликати на допомогу. Вона завмерла посеред своєї кімнати, дивлячись як кругом неї шаленствує п’яний як чіп Богун, когось явно шукаючи.

-Де ти його сховала? – продовжував між тим свій допит Богун, та здавалось, що він говорить це більше до себе, аніж до княжни, яка завмерла, не знаючи як реагувати на таке варварське вторгнення.

-Кого ти тут шукаєш? – нарешті Марі прийшла до тями та змогла реагувати на цю ситуацію. – кажи або покличу жовнірів. Вони швидко виб’ють з тебе відповіді.