Розділ V. Брацлав

Поки Хмельницький  готував свої плани у Варшаві, військо реєстрових козаків готувалось до походу на турків з дозволу короля. Центром воєнних зборів став Брацлав, і саме туди прибув Іван Богун зі своїми кіннотниками та донькою пихатого князя Волині Яреми Вишневецького.

Брацлав був невеликим та жвавим містом на п’ятсот п’ятдесят будинків, сорок з яких займали шляхтичі. Старостою міста був Александер Калиновський, багатий магнат, вірний Польській Короні до останнього подиху. Сам же Брацлавський замок розташовувався на високому пагорбі між двома глибокими ярами, які час перетворив на нездоланні перешкоди з ризиками зсуву грунту. З одного боку це був яр Бог, з іншого – яр Пацовки, що робило повністю кам’яну укріплену Брацлавську фортецю ще більш неприступною. Через яр Бог до замку вів великий добротний міст, збудований коштом самих містян. Прислухаючись до цокоту коня по дерев’яному мосту та милуючись неприступністю Брацлавських мурів, Богун ще не знав, що за кілька років зруйнує цей міст, замок висадить у повітря, а саме місто спалить вщент.

Зараз же думки його були далеко від воєн та його власного становища. Думки його витали навколо того неземного створіння з мармуровим личком, яке сиділо у кареті, що їхала позаду в обозі. Тендітна та ніжка на вид, мавка Марі була насправді мов та лісова квітка – прекрасна ззовні та міцна всередині; в хорошу погоду вона гостинно відкривала свої пелюстки для метеликів та бджіл, а під час лютування лісових бурь гнулася від шаленого вітру, не дозволяючи буревію зламати себе. Він зрозумів це, коли вона різко дала відкоша Крисі, який намагався добитися своєю галантністю прихильності дівчини під час їхньої нетривалої подорожі. Марі була незмінно привітна з усіма, та, не змигнувши й оком, ставила на місце усякого, хто дозволяв собі перейти межу звичайного етикету.

Вони не перекинулись жодним словом під час подорожі до Брацлава. Богун не знав, що думає про нього Марі, та здогадувався, що не набагато вона про нього вищої думки, аніж про Крису, який засоромлено відійшов від дівчини під голосний регіт побратимів. Мавка за словом у карман не лізла, на відміну від покірної статної Ганни, яка мала лише такий вигляд, що будь-кого на місце поставить. Насправді ж за весь час їхнього подружнього життя вона й слова наперекір Богуну не мовила. Та й хто осмілиться щось сказати полковнику реєстрового війська. Іван скинув очі на дівчину, яка виходила з карети біля головного обійстя замку, де на той час проживав Калиновський та перебував, як йому уже повідомили, Ян Скшетуський, лицар Яреми Вишневецького та головний претендент на руку і серце лісової мавки. Від самої лише  думки про це кров в жилах Богуна вирувала, мов та лава в жерлі вулкану. Він уявляв як милується цей хлищ і дармоїд з тендітною Марі і серце десь підскакувало до горла. Хіба може таке бути, щоб з першого погляду, кинутого мавкою на нього з глибини карети, ось так можна глибоко засісти в душі. Що за оману на нього навела дівчина у лісі, що він ні їсти ні пити не може, та про неї одну тілько й думку гадає, забувши, навіть, про кохану Ганну, яка вірою і правдою служила йому усі роки їхнього подружнього життя та носила під серцем його дитину.

Богун струснув головою та разом з іншими козаками поїхав до залоги, де вони мали розташуватися та марнувати свій час, поки до Брацлава не прибудуть інші полки. А може до того часу вже вернеться Хмельницький зі свого варшавського походу і вони будуть знати достеменно як їм діяти, бо марнувати час у місцевому шинку та спати у ліжку аж до самих півнів справа добра, проте не в той час, коли довкола тебе вирує такий неспокій. Навіть у Брацлаві, прихильному до шляхти та реєстрового козацтва, Іван відчував важкі погляди містян. Вони щиро посміхались, коли він звертався до них, та варто було відійти на кілька кроків, як посмішки зникали з їх обличь. Про що вони думали усі ці люди не важко було здогадатись.

Іванові важко було прикидатися, що все гаразд, важко було весело цмулити оковиту разом з іншими козаками, мовби не було усіх цих утисків з боку шляхти, мовби ходити під хоругвами поляків – те, про що мріє справжній козак, лицар волі. Лицар Волі. Тьху, які із них тепер лицарі волі. Так, собаки безпритульні, яких годують та дресирують, щоб позвати тоді, коли треба відгонити татарву чи кримчаків, які надто близько підібралися до їхніх земель в надії поживитися добром та людьми. Крізь гамір шинку та густий дим козацьких люльок, набитих тютюном, таким смердючим, що аж очі виїдало, не раз ловив Іван на собі погляд Михайла Криси. Побратим думав так само, як і він. Чекав нагоди, сигналу, щоб податись на Низ, туди, де серед чисельних острівців, у болотах, чаїлася така жадана та така поки що примарна свобода. Козацькі коші. Осередок справжніх лицарів волі.

На ранок другого дня до Брацлава прибув іще один сотник, який разом із Богуном заслужить славу визволителя українських земель – Максим Кривоніс, черкаський полковник. Ця постать заслуговує на детальний опис, так як саме він підтримавши повстання запорізьких козаків, за таємним наказом Богдана Хмельницького очолить повстанські загони, визволить значну частину Правобережної України та дійде визвольними загонами аж до самих мурів Вишневецького замку. Його загони відчайдухів наводитимуть жах на жовнірів князя Яреми Вишневецького, а слава про його безстрашність дійде до самого Сейму.

Максим Кривоніс народився у селі Вільшана, що на Черкащині. Свою назву село отримало завдяки роду Вільшанських, з якого й походив славетний полковник. Проте під таким прізвищем його ніхто уже й не пам’ятав, а Кривоніс прилипло до нього ще з юних літ, коли в одній із сутичок йому перебили носа. Та, незаважаючи на такий дефект, обличчя його дихало мужністю та красою. Мав він вольові риси, лису голову з довгим оселедцем по тодішній моді та такі ж довгі темні вуса, красиві сині очі та велику золоту круглу сережку в правому вусі. Постійна люлька в роті, примружені іронічні очі та козацька шапка доповнювали його незмінний образ. Був він  нижчим від Богуна та не поступався тому в мужності та відданості загальній справі та особисто Богдану Хмельницькому.