Розділ ІV. Подорож Хмельницького

Охрімець казав правду про те, що Хмельницького випускають з-під стражі. Відразу ж по виході з тюрми, Богдан помчав до Варшави. Так легко здаватись він не збирався. Але й там судді були вже правильно проінформовані. Вони потай насміхалися з сотника, а під час розгляду його справи намагалися прибрати поважного вигляду:

- Панна Хелена змінила чоловіка, що з того, пошукайте собі іншу жінку. На Україні їх удосталь.

Хмельницький, спустошений, засоромлений, висміяний, вирішив випросити аудієнції у самого польського короля Владислава IV Вази. Це була його остання надія відновити справедливість.

Король шанував козаків і особисто Хмельницького. В 1635 році в одній із битв з московитами, Хмельницький навіть отримав із рук короля почесну шаблю. Треба сказати, що Владислав, підбурюваний канцлером Єжи Оссолінським, обмірковував скасування давньої польської конституції, ненависної для короля і згубної для всього народу. Це був нелегкий задум, з огляду на могутню аристократію і шляхту, яка звикла нічого не поважати, навіть, державних мужів, яких сама ж таки і обирала. Щоб досягнути своєї мети, король з міністром вирішили втягнути Польщу у війну проти кримського хана і підлеглих йому турків. А смілива і шляхетна нація (тобто, польська аристократія) неодмінно підтримає короля у цій священній війні проти чужої загарбницької віри, тож з’явиться добра нагода ввести в королівство значну кількість чужинецького найманого війська. Тридцятилітня війна, що саме закінчувалась, позбавляла заняття багатьох войовничо налаштованих жовнірів, котрі ладні були у всьому слухатися будь-якого короля, аби той їм лише платив. Подолавши турків (а Владислав навіть не сумнівався у своїй перемозі), він стане на чолі грізного війська, яке буде прихилене до нього щедротами, за допомогою яких він думав переконати польських магнатів у своїй правоті. Також тішив себе тим, що пригнічені польською шляхтою козаки стануть на його сторону, варто лише обнадіяти їх щасливим майбутнім при реформованому урядові, який він мав намір встановити.

Давніше козацьке військо набиралось із незакріпачених людей, які сходилися в Україну. Вони вільно обирали своїх гетьманів, мали необмежену кількість і жили за своїми давніми українськими звичаями і традиціями. А тепер шляхта вимагала, щоб те військо мало не більше 6 тис реєстрових козаків, прагнула нав’язати йому своїх воєначальників, ввести пруську муштру, тобто, перетворити волелюбних козаків на таке собі сторожове ополчення – у будь-яку хвилину воно мало бути «під рукою», а зрідка й можна віддячити за добру службу. З великим зусиллям Запорізьке військо зберігало тінь давньої волі завдяки лабіринтам островів, де воно переховувалось; вільні колись козаки, а також їхні брати-реєстровці, стали жалюгідними рабами.

Посланий королем в Україну Оссолінський насамперед переговорив з полковником Черкаського полку Іваном Барабашем та Хмельницьким Богданом, сотником чигиринським. На той час запорозьке військо не мало свого гетьмана, визнаного урядом польським, який, відповідно до нового порядку, нав’язаного козакам, хотів особисто призначити йому своїх воєначальників. Хмельницький та Барабаш на той час були найповажнішими постатями козацького військового керівництва. Барабаш, вірменин за походженням, зріс серед козаків і завоював авторитет своєю сміливістю; його вважали відданим королю і учинним польським покровителям. Канцлер прохав їх використати усю свою владу, щоб посприяти здійсненню королівського задуму, і, завойовуючи їхню прихильність, був щедрим на обіцянки: Владислав поверне козакам їхні колишні привілеї; кількість реєстрового козацтва збільшить з 6 до 12 тис, а поки що дозволяє здійснити похід на турків і навіть виділяє кошти для спорядження та озброєння шестисот човнів, які спустяться до гирла Дніпра. Усі ці обіцянки разом з багатьма іншими містилися у листі, який підписав король. Оссолінський радо інформував двох козаків про цей лист, який на офіційній мові польської канцелярії називається королівським привілеєм.

Хмельницький доволі прохолодно прийняв тоді відвертість польського канцлера; подякував королю за висловлене довір’я і почав говорити, як важко все це здійснити, скаржився на становище в Україні, зруйнованій недбалим правлінням, і заявив, що потрібно буде багато часу, щоб знову завоювати прихильність козаків, яких несправедливо утискували. А що ж до нього самого, то він, Хмельницький, на все готовий заради короля. Тоді канцлер від імені короля дав йому звання гетьмана, однак Хмельницький відмовився, мотивуючи відмову тим, що Барабаш, мовляв, старший од нього і з усіх поглядів більше заслуговує гетьманської булави. Насправді ж Хмельницький зробив це не через надзвичайну скромність чи брак владолюбства: він остерігався енергійності Владислава. Перш ніж взяти на себе якесь зобов’язання, Хмельницький хотів з’ясувати на чиєму боці реальна сила. Оссолінський вручив булаву разом з королівським привілеєм Барабашеві.

Звістка про війну з кримчаками незабаром долетіла до офіційної Варшави. Вистачало поїздки канцлера в Україну, щоб виникла підозра. Відразу ж обурена польська шляхта зчинила галас, мовляв, хочуть ліквідувати її колишні свободи, встановити тиранію, принизити дворянство, надати необмежених прав селянству; король плете змову з непоправними бунтівниками – козаками. На відкритті сейму 6 листопада 1646 року майже одноголосно було проголошено, що король не має права розпочинати війну без згоди на те сейму. Сейм змусив короля розпустити військо. Владислав, найпалкішим бажанням якого було бачити спадкоємцем трону свого сина, не чинив безглуздого опору. Слухняним виконанням бажань шляхти він хотів здобути її прихильність на майбутніх виборах. Чужинницькі війська відійшли, отримавши плату з посагу доньки нещасного короля.

Незабаром Владислав втратив і свого улюбленого сина.

Принижений король був повністю в руках зухвалої шляхти, яка повернула свій гнів на козаків. Зросла жорстокість, посилились релігійні переслідування. Як наслідок – то тут, то там спалахували полум’я повстань: Трясило, Сулима, Павлюк, Гуня, Остряниця, Наливайко. Барабаш доклав чимало зусиль, щоб їх загасити. Хмельницький навпаки ж – потай підбурював козаків до виступів і давав зрозуміти, що ім’я короля використовує шляхта для пригноблення простого люду.