Розділ ІІІ. Мавка

Звістка про арешт Хмельницького порушила усі плани козаків. Офіційно вони мали приєднатись до Вороновицької сотні та рушити до Брацлава, ставши під хоругви Брацлавського полку реєстрового Запорізького війська. По дорозі до Брацлава, у Вороновицях, була призначена таємна зустріч Хмельницького і Богуна, аби об’єднати свої сили проти панського поневолення.

Іван Богун походив з досить заможної родини, яка навіть мала свій власний герб. Уроджений Федорович, він усе життя провів у походах реєстрового козацтва під приводом коронних гетьманів, а у вільний час робив набіги на прикордонні землі московського царства, вганяючи московитів у стан безпорадного жаху всякий раз, коли його кіннота, здіймаючи куряву, неслася по обрію Азову.

Одружився він від великого кохання, що на той час було справжньою розкішшю для простого мужа. Та не для нього. Родинні статки дозволяли йому вільно жити на своїй землі, а служба в реєстровому козацтві приносила хороші доходи. Ганну він зустрів біля сільського клубу, куди щовечора приходив старий музика-поляк та награвав веселі мелодії. Від п’янкого аромату сільських трав вечірньою порою паморочилось у голові, а босі ноги Ганни та її дзвінкий сміх викликали у нього всередині справжню бурю емоцій, які годі було й стримати всередині. Недовго він упадав за чорноокою красунею, донькою місцевого коваля, який мав шану в селі за свою майстерність. Іван особисто сходив до чоловіка в кузню, замовив собі шаблі та одразу там же й попрохав віддати за нього Ганну. На тому й порішили.

Сімейне життя з Ганною стало для Богуна тихою гаванню, куди він повертався щоразу із радісним щемом у душі. Чорні веселі очі, чорне волосся на її округлих плечах будили у ньому солодкі спогади та радісні передчуття довгоочікуваної зустрічі. Та недовго засиджувався удома Богун, недовго любувався з коханою дружиною, бо козацька доля на вістрі шаблі знаходиться, і без боїв та звитяг нудно жити справжньому лицарю. Нині ж Богун багато віддав би, щоби опинитися в теплих обіймах коханої Ганни та забути про ту тривогу, яка чорним крилом накрила його серце.

   -То що будемо робити? – порушив напружену тишу Охрімець, сотник Воронивицький, як тільки його козаки розповіли новоприбулим новину про арешт Хмельницького. – Невже поїдемо таки до Брацлава цілувати чоботи Барабашу та Потоцькому?

Це був невеличкий на зріст, та сильний фізично козак. Мав веселу вдачу та спокійний норов. Однак за цим удаваним спокоєм відчувалась сила змія, здатного проковтнути бика. Саме він надіслав джуру, який приніс Богуну таємного листа від Хмельницького із закликом приєднатись до його повстання проти поневолення. Богун недовго думав, бо служба в реєстровцях щораз сильніше давила йому на груди, заважала його думкам линути спокійно, каменем давила донизу. Хотілось піднятися, випростатися на весь зріст та заволати що є сили: «Хто я?!». І як відповідь на його заклик пізно вночі на порозі його дому виник, мов привид, джура від Охрімця.

 - Чув, що в заплаві Дикого Поля на острові збирається люд вільний, щоби втекти від несправедливості панської. Можливо, саме там нині зароджується козацький дух, який просякне кожного, хто ступить на ту землю, та наділить його нескореністю та дужістю здолати усякого ворога. – мовив Галаган. Зазвичай він не виступав поперед командирів, але не цього разу. Очі в хлопчиська світились від тої надії, яка загоралась в його очах щоразу, коли він розповідав чудесні легенди про лицарів волі з Дикого Поля.

    -Там ще нічого незрозуміло. – махнув Тетеря. – Отсе ти, хлопче, спішиш поперед батька в пекло. Я ото компаную, як би нам і про плани старого Хмеля вивідати, і під підозру начальників не потрапити. Бо не бачити нам визволення як своїх ушей, якщо про сі плани наші довидаються вражі ляхи та їх підляшки.

   - Поки що збираємось до Брацлава, а дорогою видно буде. – мовив нарешті Богун. – А тепер ходімо спочивати, бо й так новин на голову насипало стілько, що якби ж то їх хоч до ранку вигребти з макітри.

На тому й порішили. Офіційний збір давав їм можливість добре виспатися та смачно повечеряти за державний кошт, точніше, за кошт тамтешніх селян. Богун знову згадав селянина та його зневажливий вчинок. Невже настільки остогидли простому люду реєстрові козаки? Невже настільки нестерпно бачити їм хоругви офіційного реєстрового козацтва, що не стримуючи злості, плюють вони полковнику прямо на чоботи? Що сталось з цією землею? З цими людьми? З ними усіма? Він лише хотів трохи волі собі та своїм побратимам. Бо служба в реєстровцях була неспокійна. Вони собі не належали і мусили з’являтися щоразу під знамена, як тільки надходить заклик від гетьмана Барабаша чи коронного гетьмана Миколая Потоцького.

Богун мав неабиякий вплив серед козацтва, входив у вищі кола керівництва, а тому добре знав, що українське гетьманство мало бути в руках Хмельницького, якому цю посаду запропонував сам король через свого канцлера Єжи Оссолінського. Та він відмовився, сказавши, що Барабаш більш досвідченіший і старший, а тому має стати гетьманом замість нього. Що ховалось за цією відмовою насправді? Адже не схожий був Хмельницький на людину без амбіцій. Чому не прийняв гетьманську булаву, а натомість став арештантом та заслужив славу бунтівника? За цими думами Іван не зчувся як і заснув. Козаки такі люди, що мають чудодійну здатність засинати будь-де і в будь-яких умовах, бо не знати коли ще випаде нагода так добре відпочити у справжньому ліжку, а не в військовому наметі.

На світанку його розбудив служка, який хоч і ледь чутно зайшов до приміщення, намагаючись не розбудити інших козаків, та Богун відразу прокинувся.

   - Пане полковнику, вас викликає сотник Охрімець - тихо мовив хлопчина, легенько торкаючись його плеча.

Богун мовчки кивнув та огледів приміщення, куди їх помістили на ніч. Вчора за важкими думками йому було не до того. Кімната була не зовсім кімната, а радше казарма на двадцять ліжок. Кілька столів з нетесаними стільцями розташувалися уздовж стіни, мабуть, там же і харчувались новоприбулі, аби не робити довгої черги до кухні. Навряд чи вони писали там листи, бо багато козаків були неписьменні. Сам же Богун був дуже освіченим, закінчив з відзнакою Києво-Могилянський колегіум, а тоді подався на навчання у Берлін, де здобув фах інженера-фортифікатора, який згодом став йому в нагоді під час визвольних воєн, бо побудовані ним захисні вали та споруди не змогла взяти жодна армія. Мав Богун до всього й красивий почерк та володів шістьма мовами. Він не був справжнім козаком в класичному розумінні, та його душа була козацькою, а освіченість та гострий розум допомагав здобути тих висот, на яких він знаходився зараз. У свої неповні тридцять років він уже дослужився до звання полковника війська реєстрового козацтва та поваги не лише серед простих козаків, а й шляхтичів, серед яких був і сам коронний гетьман Миколай Потоцький.