Глава 2

Сон. Уві сні нічого незвичайного не відбувається. Хіба тільки кошмарики, та й якісь приємні уривки снів. А ось Лізці сниться досить дивний сон, ніби наяву. Знову ліс: високі сосни, колюча трава під ногами, що доходила до грудей та стежка. Куди вона веде не зрозуміло, але дуже цікаво. А це сон, то й піти можна. Тут було дуже тихо, навіть надто. Не однієї звіринки чи пташки. Трава змінювалася на очерети й латаття , під ногами чавкала і булькала жижа колишньої річки чи озера.

Дівчина зупинилася. Почуття самозбереження підказувало – йти далі не можна! І не дарма, за шість метрів від неї сиділа дівчина, але коли та повернулася у тієї виявився хвіст. Риб'ячий. Шкіра обтягла кістки, ніби та усохла, очі впали, як у риби з великою зіницею, волосся густе нижче пояса з вплетеними, на кшталт стрічок, водоростями. Виглядає неприємно і моторошно. Тепер зрозуміло чому звіра немає, а ще зрозуміло чому таке снитися! Мабуть коньяк з колекції цього, як його Ірид… Іхід… ай гаразд, майбутнього чоловіка кращої подруги був зайвим. Ліза вирішила злитися з пейзажем і тихенько піти, але під ногами зрадливо квакнув босоніжок.

- Трясця! - все що встигла вимовити вона, тому що довелося дуже швидко виявити здібності небаченої спритності і швидкості, що досить важко з попою, що від'їлася. Русалка на вигляд худа і нескладна, виявилася чуйною на слух і швидкою не дивлячись на відсутність ніг.

- Чого біжиш, хлопче, не подобаюсь я тобі? Не вродлива буду? Ну ж слазь з дерева я тебе трохи втоплю або з'їм. Не визначилася ще, тобі що більше до вподоби? - Запитувала ця страхолюдина, посміхаючись рядом гострих дрібних зубок. Кровожерлива панночка. Сни звичайно різні бувають, але жити навіть уві сні хочеться!

- А я н-не хлопець, - сказала заїкаючись Ліза - я д-дівчина.

- Як не хлопець? - Русалка вилупила свої риб'ячі очі в непорозумінні. Після чого, у прямому сенсі, витягла риб'ячі очниці і поміняла їх на людські. Як лінзи! Лізку мало незнудило, але вона стрималася і сидячи на суку потирала ногу з подряпинами від пазурів. - Ти хіба не від Мстислава Івановича? - Русалка сфокусувала погляд - І справді дівчина. Ти не через мертвий міст потрапила сюди?

- Н-ні і я не знаю жодного Мстислава. Ви мене їсти не будете? - По правді кажучи дівчина дуже сумнівалася в тому що її не з'їдять, а ще сук сухий і наставив купу заноз на причинному місці

- Я подумаю, - в очах Єлизавети відобразився переляк. - та жартую я . Я дівок не їм. Слазь, а що то за сумочка у тебе на плечі?

Дівчина стала повільно злазити по гілках, що тріщать, але все ж примудрилася впасти практично біля землі. Сумку вона відчула лише після слів володарки болота, якщо її можна так назвати. Ліза вчепилася в сумку, як у рятівне коло. А потопельниця підійшла ближче, як це сталося з наявністю хвоста, не ясно. Вона почала розглядати візерунок на штучці. Нахмурилася, а потім зблідла.

- Міка Нікулішна, не вже то вже? Ти була у сухенької старенької такої, у неї ще мертвяк ходить такий на паніці вічно.

- Д-да була. Пустіть мої плечі, будь ласка. Боляче.- На обличчі русалки відобразилася скорбота, плечі опустилися, погляд погас, наскільки це можливо у потойбічних істот. Відпустивши дівчину, вона сіла на камінь і водячи рукою по лататтях нервово кусала губи. А потім по її щоках потекли сльози.

- Ви чого? Щось трапилося ? я зараз хустку по шукаю ...

- Не треба, а то повернешся потім до мене за смертю… Та старенька померла. Вона була мені близькою подругою. Єдиною хто приходив не за папороттю, не позбавити болото від злої мене, а просто поговорити

- Співчуваю, я не знала. Я б тоді не взяла сумку, але ваша знайома наполягала. - Ліза опустила голову, колупаючи носком босоніжка жижу.

- Не виправдовуйся, я і так про все вже здогадалася. Триста років прожити це навіть для неї багато. Вона часто казала, що втомилася і хоче передати комусь свою справу. - потопельниця затихла, зітхнула, повернулась і посміхнулася куточками губ. - Здається тебе будитимуть. У сумочку заглянь, як прокинешся. Це остання річ від Міки, вона просила передати своємунаступнику, якщо з нею щось трапиться або вона піде на спокій.

- Що? В сенсі? Гей, стривайте... – сон став рябити, русалка зникати, а голос Мілки будив все наполегливіше.

- Лізко, вставай, прокидайся! - Голос Мілани був схвильованим - Ну, слава Богу, з тобою все добре? Тебе ні хто розбудити не зміг. Навіть склянка холодної води від Ритки не допомогла

- Я.. – Ліза відчула біль у нозі та плечах. Скривившись від болю, вона схопила сумку, що дала стара і замкнулася у ванній кімнаті. Роздягалася швидко. На плечах виявилися синці від кігтів дівчини, а нозі три порізи, що кровоточать. Тремтячими руками дівчина відкрила сумку, щоб виявити два важкі клинки (як не відчула їх вага - не ясно) сорочку, штани та сапоги. У горлі пересохло. Ліза підняла очі на дзеркало і побачила русалку, яка приклавши палець до губ прошипіла:

-Тшш...

-Це ж був тільки сон.. - прошепотіла тремтячими губами Єлизавета, перед тим як впасти непритомною на кахель ванній.