Глава 1

Відзначаючи дівич-вечір подруги вона ступила на стежку, яка була висвічина на Гугл-картах лише на половину, далі лише кущі. Але тільки для інших. Дівчина пішла вперед за невідомою силою, що манила її. Пройшовши зарості дерев ,квіти дикої герані, люпину та дзвіночків вона вийшла до дерев'яного будиночка. На ньому виявилося різьблення з химерними малюнками: посередині чоловіка і жінки в латах з мечами на перевагу, внизу стіни будинку розташувався дракон з розпореним черевом від гострих клинків і полум'я, що вивергалося в передсмертній агонії, а зверху і з боків вилася колюча шипшина.

Подібне різьблення розташувалося по всьому будинку. Фарба давно вицвіла, але так само передавала потрібний антураж і враження. Знайшовши вхідні двері дівчина завмерла – на порозі був живий труп! Він чистив і покривав смолою цей поріг. На дубовій на вигляд двері була зображена статна жінка вже давніх років: на тілі кольчуга з білою лляною сорочкою, на ногах сапоги (чи то зі шкіри, чи то з луски) зі штанами, а на стегнах розташувався пояс, пошитий із золотих ниток, в якому знаходилися піхви для зброї . На обличчя господиня будинку (швидше за все) була лякаюча: брови насуплені, очі перетворилися на тонкі щілинки і зиркають не добре, а через очі і щоку проходить глибокий шрам, який практично міг дійти до губ. У цей момент заволав мертв'як:

- ЗНАЙШЛИ, НАС ЗНАЙШЛИ! ГОСПОДИНЕ, ВСТАВАЙ ПО ДУШІ ПРИШЛИ!!! - Труп став метатися туди сюди, а потім різко впав і почав закопуватися під поріг будинку, гидко чимось човгаючи.

- Бабуся, у мене глюки? Живих мертвих не буває.

- Не буває, - відповіла бабуся скрипучим голосом, продовжуючи посміхатися, а її очі світилися якимось теплом і полегшенням. - Проходь до хати. Гостею моєю будеш.

Ліза вважаючи, що гірше вже бути не може, зайшла всередину. Все одно галюни. Всередині будинок виявився незвичайним для нашого часу: на стінах розпис синіми, червоними та чорними фарбами, в дальньому кутку стояла піч, біля вікна лавка, стіл, залізна скриня схожа спочатку на тумбу, дзеркало на підвіконні і широкий килим. Ось і все, що тут було. Крім кухонного начиння, яке було праворуч від печі

- Давно ви тут мешкаєте?

- Триста років зроду, люба. - дістаючи з печі булочки, відповіла жінка - Молоко будеш? - Дівчина кивнула.

"Спи, дитино,міцно спи

Я прийду до тебе у ночі

Вспорю черево вижну очі

Спалю тіло опівночі

Залишаться кісточки

Залишу їх у печі

А та піч не зігріває

Тільки вітер завиває"

"Ліза"

Дивна пісенька. Я практично заснула під цю дивну мелодію, але змогла все ж таки розліпити очі. Мене дівчата потім шукати задовбаються!

- Прокинулася все-таки, - старенька дивилася на мене як ні в чому не бувало, а за вікном уже темрява! Мені пи*****. Як я піду назад?

 – Я тебе виведу. - Вона посміхнулася і дістала дивну плетену сумку з тієї самого скрині - Це носи завжди з собою, ні кому не надумай віддавати. Хто запитає звідки, скажи, що знайшла, ясно?

Ліза невпевнено кивнула та взяла сумку. З божевільними краще не сперечатися. Бабуся, як і обіцяла, вивела дівчина на потрібну стежку. Ідучи до подружок, вона вже не бачила, як зникає волхвиця разом з химерним живим трупом і як стежка знову покривається непрохідними чагарниками.

За пару годин до цього 

У будинок Лізи завалилися її подружки: Мілка та Рітка. Дівчата кричали від емоцій повідомили дівчину про майбутнє заміжжя. Правда на сонну голову вона подумала про своє заміжжя і вже збиралася сиганути з балкона в Ламборджіні, поїхавши за обрій. Тільки під час розмови згадала що Ламборджіні в неї немає і взагалі вона бідний студент, який живе на стипендію та зарплату від роботи баристою. Та ось таке життя майбутнього юриста. А поки виявляється, що заміж збирається виходити Міла, а не Ліза (упаси, Господи, не зараз).

-І за кого ж наша привереда виходить? - Запитувала дівчина, дивлячись на щасливу подругу, що милувалася кільцем з гранатом, а відповіла за новоспечену наречену Ритка.

-За того очкарика ІТ-шника, ось! - Ліза подавилася чаєм, відкашлявшись дивилася круглими очима на Мілу.

-За кого ? Ти ж казала він стрьомний дрищ.

-Ну не такий вже й стрьомний, - подружка загадково посміхнулася і опустила свої ясні очі на підлогу. - він дуже дбайливий і ввічливий, вміє домагатися прихильності. - Мила прикусила губу і замружилася від спогадів, що нахлинули , щічки повільно залилися фарбою. Рита пила чай і дивилася на скептичний вираз обличчя подруги.

-Повір, я теж так на неї дивилася, але мабуть ГРВІ запустилося. –Рітка фиркнула так, що аж від сміху чай вилився на підлогу і стіл – Ой блін , а де в тебе ганчірка?

Ліза зітхнула.

 - У тумбочці під раковиною глянь. - А сама Єлизавета витирала залишки чаю на столі. Повернемося до Міли. - Міле, але ви ж знайомі менше трьох тижнів, ти сама говорила. Чи не поспішайте?

- Ну не зовсім. - стискаючи в руках чашку з кавою, відповіла та. З дитинства її називали Мілка, як батончик. Що дуже бісило її, але потім звикла і навіть часом жартувала на рахунок своєї прізвиська. - Ми з ним були знайомі ще два роки тому. Він тоді сватався до мами, адже мені 19 тільки виповнилося. А маман ви мою знаєте, вона ж та ще відьма. - Дівчатка засміялися, те що тітка Надя була відьмою знали все в окрузі, але ні хто не наважувався про це сказати. А Ліза взагалі вважала, що у мами Мілани просто специфічний характер і стиль життя . - Ну так от вона його вигнала, а він, зміюка така, під віконце мені то квіточки польові покладе, то солодощі тягав. Один раз у кімнату мало не заліз, але отримав по голові. Поступово він мені став подобається, а я вже відмовила гордість взяла і поїхала з вами вчитися. Потім півроку тому знайшов. Злий був, що я втекла. Заявився у штанах, мокрих гостьових тапочках і без сорочки. Видно швидко одягався. Тоді то й побачила, що ні такий уже й худий він. А коли дошик на столі побачив, побіг у магазин за продуктами .- Мілана опустила голову, а дівчата слухали її не перебиваючи .- Загалом бігали ми так ще пів року, а сьогодні ось пропозицію зробив. - Дівчина підняла руку з кільцем - я і погодилася.