Взимку

Взимку зачинили Коте вдома -
бо надворі в’южить.
Крига обійняла море.

Батьки казали якось,
що загнала бабусю втома,
і треба розвіятись десь усім,
бажано - в теплі.

А кіт за літом
у цю хвилину тужить.

- Не сумуй, Коте,
за тобою доглянуть, - каже тато.
- Будь хорошим хлопчиком,
нас чекають острови, - говорить мама.

«Де острови - там море,
а значить, риби повна водойма», -
думає пухнастий
і обурюється:

«Знов залишаєте мене.
Думаєте, ми, коти,
не втомлюємося?»

Чує кіт, як дістають лопату,
щоб відгребти снігові гори,
і зникають у тумані негоди.

Знов няньки -
ума палата.

Насипали їжі не так -
аж вивалюється на підлогу.
А в неї бридкий
ліверу смак.

Загрібає кіт лапою
елітний паштет:
- Дайте краще пару
курячих котлет! — мявчить.

Та няньки глухі -
уплітають обід
за обидві щоки.

Без батьків порожня хата,
і іграшки не стають у нагоді.
Коте стрибнув на диван,
як сайгак.

Близиться Різдво -
дами узялися
за святкове прибирання.
Дарунки, загорнуті в папір,
уже не в моді.

Коте, коли няньок не було,
пошарився у комоді.
Речі перебрав -
адже няньки забули,
що все старе
треба віднести у підвал.

Чи хоча б випрати,
щоб запах повітря не псував.

Кіт знав, що робить добре.
Навіть натякнув:
білий слід
із вивернутого
прального порошку
таку довгу протупцював доріжку.

Лапи втомилися -
то й влігся
посеред кімнати,
як король без корони.

Та няньки щойно прийшли -
два галасливі,
живі сніговики.

- Що за чудило тут ходило?!
- Боже борони,
то ж я! Диви! -

Коте показав
свої намилені боки
і раптом ікнув -
з рота зірвались
бульбашки.

«Не розумний був цей хід…» -
зрозумів кіт,
коли смачнюшок
не насипали услід.

«То будуть подарунки
всі мені!» -
вирішує тоді
він, ображений і злий.

Кігтями зриває
кольорові стрічки,
шматки паперу -
на похиленій ялинці
і на підлозі.

Кілька гілок
з різдвяної екібани
няньки помітили
вже на порозі.

Кіт заздалегідь
було за диван заповз -
тільки очі блищать,
як свіжа мідь.

Няньки -
речі кидь!
І розчулились врешті:

- Самотній бідолаха
у Святвечір…

Залишилися вони
тоді з Коте.
Він би ображався ще,
проте…

Так лагідно
йому чухали спинку,
гралися
і слухали
не одну хвилинку.

Він їх полюбив.
І коли приїхали батьки -
тільки хороше
про нього почули.

І сам усе розповів.

Вони сміялися
і пригортали в обійми:
- Ти найдивніше
із див.

І це, будьмо чесні,
сподобалось котові
більше за купу
уявної риби.

Бо справжня, щира любов родини
зігріє
навіть у найлютіший мороз.