За пару годинок ми побачили річку, та маленький лісок.
-Ура вода!!! :білочки побігли до річки.
-Чекайте, я з вами! :крикнув навздогін Костя.
Ми приєдналися до них і почали пити.
-У цеї води якийсь дивний смак? :Помітила бджілка.
-Ай справді... :відповів Куба.
-Вам не здається що вона якась...дуже...синя? :Завагалася я.
Ми почули якийсь голос...
-ЕЙ! ХТО ТАМ?!
Ми всі завмерли ніхто не хотів навіть рухнутися, ми знову почули голос але вже ближче.
-Агов? Я, я той у мене є зброя а тому не нападайте!
Я обережно виглянула але нікого не побачила, я знову подивилася на лапи а там побачила...
-Ти хто!?
-Ааа! не вбивай мене! :я підстрибнула і залізла на оленя. -Рятуйте!
Ми всі збилися до купки.
-Ей ну ви чого? Нікого я не буду вбивати!
Ми побачили...польову мишку!
-Тти хтто? -запитала Лариса.
-Я? Мене звати Поля, а ви? :Відповіла на питання мишка.
-Еее ну.. я Яна це моя сестричка Аня аце наші друзі Лариса, Костя, Куба і Юля.
-Приємно познайомитися Косте! :сказала вона тиснучи Кубі лапку.
-Ну взагаліто це Куба, а Костя це олень... :сказала я.
-Ой вибачте хлопці! А що ви всі тут робите? :запитала Поля.
-Ми прийшли рятувати світ від цієї котострофії... А тепер щей друга,Дмитра... :Відповів Костя.
-А що з ним? :зацікавилася мишка.
-Та ми навіть незнаємо куди цей кіт подівся! :невтрималася я.
-Ой да не кричи ти! Все поняла, пішли за мною! :скомандувала Поля і повела нас вздовж річки.
Доки ми йшли я задумалася: а от що сталося з цими котами так насправді? І що ми думали коли сюди лізли? От правильно тато казав:Не сунь носа у не свої справи! А тепер нам треба друга рятувати! Цікаво де він зараз, і що з ним?
Доки я так думала ми нарешті прийшли до якогось люку коло самотнього дерева(коло річки).
-Ось ми і тут! :почала відкривати люк Поля.
-Де? :запитали білочки хором.
-В моїй лабораторії звіснож! :Сказала мишка і нашим очам показався...