Котородина чекає свято

Котородина чекає свято.

У затишному будиночку біля лісу жили собі чотири коти:

Рудик — веселий та хитрющий товстунець, Бетті — ніжна й обережна кішечка, чорно-білий Араміс – терплячий та мудрий, а також найменший - чорненький Хвостик.

Одного зимового вечора, напередодні свята, біля теплої грубки відбулася дуже серйозна та змістовна которозмова. Пухнастики вирішили написати листа Святому Миколаю та розмірковували, що саме хотілося б знайти під пухнастою ялинкою.

Рудик мріяв про смачну рибку і вже подумки смакував ніжні шматочки, Араміс мріяв про нову подушечку для сну, Бетті – про чудову іграшку-мишку, а Хвостик про мякого новенького клубочка, бо котити та ганяти клубочки він любив більше за все на світі.

Бетті слухала котячі фантазії своїх друзів, а згодом тихенько муркнула: «А, можливо, для нас у Святого Миколая не буде ніяких подарунків…адже, ми була не зовсім чемні, і не зовсім слухняні…». Котики перелякано замовкли.

- Так-так, - задумася Араміс і примружив великі зелені очі,- хто в минулому році лазив на ялинку та скидав лапами кульки?» Рудик зробив вигляд, що це хтось зовсім невідомий, але кінчик хвостика почав зрадливо смикатися.

- А хто щодня робить «творчий безлад» на столі у господині: перекидає олівці, пензлі, та спить на компьютерній клавіатурі? – зиркнув на Бетті рудий кіт, а та у відповідь сумно зітхнула.

Хвостик взагалі чемно сидів у куточку, бо знав, що пустощі і різні витівки, то його улюбленне занняття.

- Так, товариство, - мявкнув мудрий Араміс, - починаємо нове життя, робимо добрі справи, стаємо справжніми охоронцями нашого дому, а не пухнастими пустунами, що постійно крутяться під ногами у господині та просять їсти. – знову подивився на Рудика, який постійно щось жував.

Котики вляглися в лежаночки, щоб розпочати новий день по-новому і тихенько замуркотіли.

Рано-вранці, Рудик, добряче поснідавши, вибіг на засніжений ганок та озирнувася навколо. Хтось жалібно пищав-цвіріньчав та все ж сміливо борсався на гілочці, де було привязано шматочок несолоного сала для пташок. Зараз там безпорадно борсалася Синичка – її лапка зачепилася за тонку ниточку, яка витяглася з цупкого шнура, що тримав смачний шматочок. Це була та сама вреднюча пташечка, яка любила дражнити Рудика, завжди втікала та сміхотіла-дзенькотіла над невдалими спробами полювання рудого товстуна. А зараз вона була зовсім безпорадна. Рудик облизнувся і завмер… «Треба врятувати малу пустунку, он ще сусідський Лапко побачить, то тоді точно буде біда…». –вирішив Рудик і дивуючись такій мудрій думці, що виникла в його голові побіг кликати господиню. Вона швидко розплутала пташку та випустила на волю. Синичка сіла на гілочку та здивовано зиркула на Рудика.

- Давай, малеча, до зустрічі. – підморгнув золотавим оком і пішов в дім, де Бетті допомагала прикрашати ялинку.

Киця дуже старанно підкочувала носом кулі, виймала сріблясті гірлянди з запиленої коробки. Діставала з пакунків цукерки на золотих ниточках та приносила до ялинки, а господиня дбайливо чіпляла їх на пухнасті гілочки. Рудик влаштувався поряд і посміхався своєю вусатою котячою посмішкою.

В той час Хвостик дуже дивно себе поводив: бігав по кімнаті туди-сюди, заглядв-зазирав у всі свої таємничі куточки. Навіть павук Євстафій у далекому кутку захвилювався - чи не готується, часом малий гратися з ним у хованки чи доганялки, які старий поважний павучок не дуже полюбляв… Згодом серед кімнати виросла чималенька купа давно загублених предметів: улюблена шкарпетка господині, пензлик, гумка, кілька олівців, ялинкова кулька, куплена зовсім недавно. Жінка зраділа знахідкам та налила всьому пухнастому сімейству свіженьких вершків.

Араміс. пообідавши, вийшов на зимову прогулянку та вистрибнув на паркан, щоб поспостерігати за рухом на вулиці, привітатися з сусідськими котами та псами. Серед встеленого сніжком шляху сумно тинялася якась постать. Араміс впізнав Бровка Барбосовича – старого пса з сусідньої вуличі, що частенько забував дорогу додому, а коти інколи кепкували з нього і морочили і так заморочену Бровкову голову.

Араміс був дуже поважний та справедливий кіт, тому відвів Бровка додому, слухаючи по дорозі його вдячний гавкіт про те, що є ще на світі порядні коти.

Ввечері котородина знову зустрілася біля грубки у свої затшних лежаночках. Вони лежали, тихенько муркотіли у вогниках ялиночки, а на котячих сердечках було тихо та спокійно. Засинаючи, Рудик поклав свою лапку на Хвостика і промуркотів: «Малий, ти обовязково знайдеш свого подаруночка», а Хвостик у відповідь радісно мявкнув.

Вранці кошенята прибігли до ялиночки і застрибали від котячого щастя, адже для всіх котиків знайшлися подарунки: Арамісу-нова лежаночка, Бетті- іграшка-мишка, Рудику- смачна рибка, а у малого Хвостика аж два новеньких клубочки і для всіх - купа котячих ласощів.

Поруч лежав лист від святого Миколая: “Добрі серця завжди отримують найкращі подарунки.”