Хтося...

Невже наші потуги не варті нічого? Ми ж так старалися. І що ж маємо - картонну коробку з під чудесним карт. 

Ноги не тримали. Голова гуділа. Тиск у черепній коробці здавалось тиснув так, що вибухнувши заляпає автостанцію і довкола ще на пару кілометрів. От, що значить не везе і як із цим боротися, не знав ніхто з присутніх на цій невидимій трагікомедії.

-Нам прийшов триндець! - гикнув і нявкнув кіт

-Не нам, а мені. 

-Дупа-халепа! Кому ті бісові карточки треба були? Цінності як такої не мають та й за великі гроші не продаси. Що за каналія? Я всіляких бачив дівчат, але ти ходяча котострофа. 

-Може катастрофа? 

-Ні! Котострофа! Я зараз сам заплачу. - тупнув, мявкнув і відвернувся мій наставник і друг. 

-Думаю, все що потрібно це зараз вернутися додому. 

-Вернемось, не вернемось ніякого толку... Доленька наша нещасна. І ти дурисько обездолене, безтолковщина моя бідовая. 

-Цирк поїхав, а клоун загубився? Май крихту совісті, ти так волаєш ніби я тебе на процедуру видалення котячого достоїнства притащила. Усі довкола зглядуються, чого ти так верещиш. Оскара у студію. Гамлет недороблений. 

-Фу, яка ти бука. Я ж бо переживаю за спільну справу, вболіваю як можу. 

-Як би не твоя котяча вреднюча пухнаста дупа з пригодами, я б ніколи не влипла у таке. 

-Яке таке! Це обурливо. Я тут ні до чого - ти хотіла змінити минуле чи повернутися, чи хто? Не я винен у всіх бідах, немає чого на мене спускати всіх собак. Я ображусь і піду, що тоді скажеш? - фиркнув і відвернувся котофей. 

-Погарячкувала, вибач. Просто напруга задовбали, що далі робити не знаю? Може поки не пізно з'їздимо у місто поруч, пройде ось по крамничка, щось тобі прикупим смачненького ну і мені. Трохи горе заїмо. 

-По лапам! Тільки сильно не їсти нам ще твого кавалера спокушати. 

-Не псуй настрій, поїхали... 

Їхали у повній тиші. Чутно було лиш звук мотору і час від часу скрип відкриваючих дверей. Доїхали швидше чим очікувалось. Вийшовши на вокзалі пересіли на тролейбус, вирішивши поблукати по  магазинах і ринку. 

Поки бродили накупляли всякої всячини, смоколиків та аксесуари для краси котів. Кіт звичайно заперечував, показував усім єством, що не бажає тих котячих цяцьок, але задоволені очі видавали його бажання як найшвидше усе випробувати. 

На останок вирішили на консиліум подивитися на "блошиний ринок" можливо щось там приглянеться. Чому б і ні? Адже там стільки чудових дрібничок з історією, книги, картини і не тільки. 

-Буду тебе звати Еллочка. - сміливо пирхнув котямбуром. 

-Чого б це? 

-А ти як сорока-ворона усі прикраси покупляла, будеш схожа на ялинку, якщо одягнеш все відразу. 

-А я по черзі носитиму, ще й тобі позичатиму якщо хочеш. 

-Є, ні! Це вже без мене. 

Проглядаючи черговий ряд розкладок, на очі натрапила знахідка. Просто неймовірна, майже неможлива - карти, згуби які вважалися втраченими назавше. В середині вже усе танцювало і переможно виспівувало. 

Але, це кляте але...Якийсь мужчинка саме наразі ними цікавився. На який біс йому ті карточки? Якийсь шаман чи що? Хай йому грець. Я маю їх викупити за будь яку ціну. 

-Яка вартість цих карток? Я хочу їх придбати. 

-Маю вас засмутити молодий чоловік їх тільки що купив. 

О, Боги я хочу вбити цього пройдисвіт. Ааааа, за, що? Думай думай голова для цього тобі і потрібна, а не для зачісок. 

Що ж радикального запропонувати молодому мужчині, щоб він охоче дав викупити бажану знайду? Суму більшу ніж оплатив, навряд, не схоже, що він потребує коштів. Але питання залишається відкритим, для чого усе це йому здалося? Де ж тут підводні води і як з ними боротися? Але якщо я нічого не вдію усе піде прахом. А, було-не було... 

-Молодий чоловіче, якщо Ваша милість, ви продасте мені ось ці блискучі карточки, що тримаєте у руках. - навіть пальці схрестила, молилася усіх Богів що знала, щоб отримати позитивну відповідь. 

-Та я і радий, але не можу. - посміхаючись самою щирою посмішкою видав вирок мій новий незнайомий. 

-Ви не повірите, але від них залежить моє життя. - я навіть очі із мультик "Шрек" випробувала, марно-не допомогло. 

-Ви можете не вірити, але і моє теж. Так що усе що можу запропонувати, то це філіжанку кави або чаю? Ви погодитись? 

-Ееееее... - усе що змогла видавити із себе. 

Та кіт був напоготові, вплив пазурі у ногу і головою підштовхнув до незнайомця. Вивівши своїми протиправним діями мене із ступору, схоже був собою задоволений на усі сто відсотків. Якби не любила це мохнате чудовисько давно вивезла на висілки, а в очах палало інквізиторське кострище.