Поворот))

От мене цікавить інше, чому за ці два місяці ні разу не подзвонив Ігор. Що ж сталося? І як мені знайти його? Напевно можна спитати бабусю, вона не відмовить у цікавій інформації. Швидше б ці вихідні.

Пари нескінченною вервечкою ішли, все здавалось безкінечним океаном інформації. Голова просто відмовлялася сприймати все що намагалася туди впихнути (просто гадина якась). Та й іще кота ніде не було видно, зоставив напризволяще хазяйку - негідник.

Прогулянка – побачення пройшло як і гадалося, все було прісним і не цікавим. Просто прогаяла свій час і усе, але видно чудіку так не здавалося, причепився як трава причепи. Де ж ти мій принц? Як терпіти коли нудно до колік, напевно сказати як є.

-Ба, я вже вдома! Ледве дочекалася цієї п’ятниці.- чмокнувши свою улюблену бабусю у щічку, обійняла за шию. Я так сумувала за тобою.

-Як у тебе із навчанням?

-Там все добре! Ти на мене будеш сердитися якщо запитаю про декого?

-Декого конкретного?- усмішка не сходила із обличчя бабусі.

-Дуже конкретного. Він чомусь не дзвонить, хоч би листа написав чи як? Припускаю що непотрібна, міг би хоч сказати, виходить не по – людські. Я мучаюсь у здогадках, а він і у вус не дує.

-Моя маленька дівчинка, гарячкова. Я спробую подзвонити його бабусі порозпитувати і усе – усе тобі розповім. Ну як, так тебе влаштує? Побуду шпигункою.- вже зовсім молодо заливалась сміхом бабуся Софія.

-Чекаю не дочекаюсь! Ура нехай буде світле завтра. – вже наспівувала юнка.

Ранок чомусь завше тяжкий на підйом. Ніби ти  проснувся але і не проти іще поспати. Так і цього разу. Голова ніби проснулась, а тіло іще не хоче прокидатись, легке недомагання і ломота, не відразу насторожили дівчину. Щось не так, як завше! Ну все – точно як у казках не справився із завданням і бац, ти або знову на тому ж рівні або ж помираєш. Не хотілося б так. пожити іще трішки, не нажилась нову шапку не поносила і спідницю, та й взагалі.

У кімнату тихенько причалапала бабуся, приклавши руку до чола винесла вирок – температура. Вимірявши зрозуміла діло пахне керосином, адже якщо вона вранці тридцять вісім, то увечері буде іще те задоволення (адже завжди на ніч вона іще вище підіймається).

Ніколи простуда у дівчини не буває простою,так як у всіх(соплі по пливали і все) ні ж на томість ломота у всіх кісточках, м’язовий біль із перемішкою з головним, а нежить пливе рікою без кольору, а пізніше так взагалі закладає носа, що ні жити ні дихати. Та й спати весь час хочеться, це ж просто кошмарний кошмар. Невже усе це знову відбувається?

Наша Єсенія повзком, приготувала собі об лаштоване кубельце для приємнішого проходження захворювання. Дві ковдри, носовичок метрів зо два, пігулки від температури та півлітра носових крапель, а на додачу те що так не люблять практикуючі лікарі теплу воду із лимоном для обтирання.

Нащупавши усю піраміду, бабуся можливо і здивувалась, але подиву не виказала. Присівши поряд, гладила чумну голову дівчини, так ніжно що здавалося навіть біль відпускав.

-Бабусю, тільки ти так вмієш! Лагідно приласкати, що навіть голова перестає боліти. Ти певно чарівниця. Не менше! Пам’ятаєш, ти колись мені казки і розповіді розказувала, під них так добре спати, розкажи мені щось, ну будь –ласочка.

-Тихо – тихо!Звичайно розповім, що би ти хотіла більше, розповіді із життя чи казку?

-А розкажи як ти була маленькою, ти іще ніколи не говорила про це чомусь.

-Бо це самий тяжкий час був, як для мене так і для усіх у нашій країні. Прийшов голодомор, який забрав половину моїх родичів і мою рідну сестру –близнючку. Наша мама поділила дітей, що залишилися живими між родичами. Мене забрав дідусь і ми вирушили на захід країни поближче до кордонів, так здавалося буде краще. Та прибувши на місце, нічого хорошого не знайшли, усе було як і всюди голодно і страшно, щоб прогодувати мене дідусь бив ворон і пік на вогнищі, так ми і виживали як могли. Хоча раніше у дідуся був великий сад і господарство, ми жили приспівуючи.

-Ніколи не думала, що почуте мене так розчулить, вибач я не хотіла тебе засмучувати. –вже плачучи говорила онука.