На роздоріжжі

Прийшли дні навчання. Я вже і забула як це енергозатратно емоційно і виснажливо фізично. Ну і іще один факт, раніше я кохала, як мені тоді здавалося однокурсника, тепер він мені сигналізував знову прихильністю а що із нею робити так і не вирішила ну точніше думки щодо цього були – отримати побільше позитивних емоцій.

Ну що ж казати якщо насправді колись здавалося жити без цієї людини не могла. Спочатку тішилася одним виглядом, а пізніше коли став приходити до нас у гості сходила із розуму, дурне серце відбивало чечітку, адреналін лився через край забиваючи подих. Один лиш дотик проводив срум по всьому тілі, відчувала навіть запах, як пес насолоджуючись ним. Тоді здавалося ось воно – щастя зовсім поряд і так буде завжди. Але не сталося як гадалося.

Тільки –но моя кураторша накапала родичам що у мене перше кохання, всі родичі яким було не лінь почали мені крапати розпеченим воском на мізки. Хором тринділи що я дуже молода для заміжжя і коли обидва працюють на одній роботі то триндець.

А я що? Просто хотіла бути щасливою і так далеко не заглядала, тим паче ми просто прогулювалися і розмовляли про всілякі не суттєві дурниці. Не хотілося взагалі тоді думати про заміж чи іще щось просто щоб саме зараз було хороше, бути потрібною.

Зустрічалися ми недовго десь місяць чи два точно не пам’ятаю. Але одне закарбувалося у пам’яті добре – час коли ми розсталися (точніше він мене кинув). І так банально, до нудоти. Уявіть чотирнадцяте лютого – день закоханих всі радіють валентинки привітання і все таке інше у рожевих соплях, а я як дура сиджу і навіть не чекаю. Бо мій коханий вже як два тижні втікає від мене, уникає, робить вигляд що незнайомі.

Коротше кажучи це усе мені надоїло, зібралась духом і вирішила розставити усі крапки над і. підійшовши на поверх до хлопців, ніяково почувалась, але зробила крок уперед у невідоме.

Найгірший день святого Валентина (бо порівняно із цим всі послідуючі незрівнянні). Витягла хлопа до розмови у єдине місце без свідків – балкон.

-Ти мене не скинеш звідси?-не підіймаючи очей мимрив Саша.

-Хорошої ж думки ти про мене і мої психічне здоров’я. можливо підкажеш що коїться? Що не так? І не ліпи із мене дурочку, дві неділі ніби мене немає. Мовчиш? Значить так я говорю а ти у потрібен момент киваєш головою. Ясно ?

-Так.

-У мене одна єдина відповідь на все : любов пройшла зав’яли помідори! І ти геть придурок якщо думаєш що я буду мститися, говори! Нумо !

-Так! –усе хитав головою хлопець як то заклинило.

-Ну от бачиш, ти сказав, невже не заслуговую на правду, слабак. Пішла я, чао – какао бамбіна.

Легкою невимушеною ходою пішла. Але хто б знав як тяжко було рухати ногами, ніби пудові гирі прикріпили до них. На серце ліг тягар, а в горлі застряг комок горечі і образи. Іще зайшла до однокурсників там поговорила посміялась, допомогла розібратися із задачками і все ніби зовні чудово а всередині закипала лава. І все б нічого але ж туди зайшов «він».

Вже витріщаючи очі на мене, не знав що і думати, як так вона сміється і жартує, не помічаючи пупа світу. А на викуси – нікому не видам того що приховане всередині.

Потім місяць ніби у мареві, щоночі снився приходив і кидав як на яву, знову і знову просиналася у холодному поту. Ненавидячи себе і його особливо.

Але із невідомих причин, через певен час знову подавав знаки уваги, от тільки у мене залишалася злоба і гора образ, до кінця випуску і навіть на зустрічі випускників робила вигляд що не помічаю цього мікроба. От дурепа. Потрібно було по симпатизувати, чим скоро і займімось. Вже потираючи руки уявляла, як саме вести себе із ним.

-Що вже відчуваєш смак помсти?- почулося десь збоку.

-Скоро ногами хреститимусь, ти так ефектно з’являєшся. Вся аж спітніла, ніби мене на гарячому застукали. Он дивися геть око сіпає.

-То ти валеріаночку попий, знаєш як від неї нерви кайфують.- вже облизуючись проспівав котямбур.

-От, сам знаєш хто ти! Не буду повторюватися. Ти краще підкажи як бути? Що краще…

-Краще зараз підтягти предмети, а то без диплома залишишся на цей раз. Совість май, гарем розводиш, не можеш одну жертву вибрати?

-А як знати хто кращий? Карти таро розкладати? Я ж невмію. Та й серце ще та падлюка поки мовчить.

-Бо ти стара кляча, геть розгубила усю суть людяності –емоції де?

-Чого ображати зразу, не стара, а трохи втомлена життєвим досвідом. Я більш не хочу пролетіти із шансом тому буду випробовувати хлопців як можу на профпридатність.

-М-я-ууу, це котострофа! Ти справжня котострофа! Спокійно Яша думай, думай. Ні, з тобою геть не думається ти своєю негативною аурою весь ефір заполонила. Так я зараз полежу на грудині помуркаю дзень пісень, очищу трохи негатив. А ти чебурашка- нінзя прислухайся до інтуїції.

Кіт півгодини полежав помуркав, повипускав кігті (як то він каже голкотерапія на мінімалках), поки Єсенія вивчала посібники. Коли голова почала мутніти від вкладеного матеріалу, закинула кота на ліжко, пішла вигуляти усю інформацію.

Відійшовши на певну відстань від гуртожитку її знову накрила хвиля спогадів, як же тут жилося. От ніби все знайоме і водночас із якимись дрібними відхиленнями.