Кошеня)))

Дивне чорне кошеня заволоділо моєю душею з перших хвилин знайомства. Маленький комочок пухнастої шерсті, тихенько попискував, а потім затих, ніби прислуховувався до реакції навколишніх. Жовті очиська, як дві жарини горіли надією, змушуючи до дій «Візьми мене!!».

А я що ? Взяла і потягнула додому. Недовго вагаючись вклала у коробку з- під взуття своє чудо і понесла у невідомість. Проїхавши десь півдороги, алкоголь вивітрився і в голову почали лізти думки.

-Так мене точно витурять із дому, а іти то нікуди. Будемо із тобою два безхатьки. Ех, була – небула!

Ніби зрозумівши почуте кошеня активізувалося, голосно нявкало і шкреблося. Витягши біженця такого ж як і я на світ Божий, суворо подивилася і тихо промовила:

-Значить так будеш тікати, підеш у мандри цією ж електричкою. Мандруватимеш до скону аля Жажків - Рівне. Ба, зовсім здичавіла до кота говорю, невже ти щось зрозумієш? Ладно ти не дряпаєшся і не кусаєшся а я несу тебе додому. Там теж потрібно пройти цензуру, але прорвемось.

І о чудо, ніби зрозумівши усе втихомирився і періодично заглядав у вічі. Що ж він там хотів побачити? Можливо тепло і впевненість у прихистку? Я б і сама такому рада, та де ж таке взяти?

Прийшовши додому відчула легку дурноту. От халепа, мене зараз четвертують разом із малим блохастиком підемо отримувати пмж під відкритим небом. Ну що раз, два, три, вдих –видих, понеслися.

-Я вдома!

Уже зіщулившись у передчутті прочуханки протягнула чорну пляму  матері.

-Ось, я тут подумала. Але мене перебили на півслові. На диво нічого страшного не сталося навпаки.

-Ммм яке малесеньке, гарнесеньке. Моя пушинка чи може це він? Котусику манюсику. Нічого –нічого ми тебе відкормимо, кісотчки мої золотаві.

Ця сувора жінка розпливалася солодкими словами, періодично пожмакуючи підопічного. Весело козирем, ніби школярка підстрибуючи тулила знайду до грудей.

-Хм?! Я щось пропустила? Сьогодні парад планет чи може фея десь начудила? А безкоштовні пряники будуть? Може все – таки гарний настрій? Еее-ні, навряд чи. Точно, без чорної магії не обійшлося.

Переварюючи побачене у голові все не спрацьовував тумблер усвідомлення від побаченого його трішки заклинило, а може і не трішки. Добре поки добре, піду собі, поки не передумав об’єкт.

Так сталося, малий котямбур став сімейним улюбленцем. Не дай Бог його образити словом чи ділом на запчастини розберуть і у круїз Дніпром безкоштовно відправлять. Прижився гад, навіть татко – черствий сухарик (про вияв почуттів то не про нього) чухав поганця на руках і купляв маленьких карасиків, бач бідненький має скудний раціон.