Буденні будні

Я іще не розказувала про «Втечу із Шоушенка»? Так ось слухайте і смійтеся є із чого. Знову приїхавши у місто до бабусі і дідуся, провівши певен час там, так собі якщо чесно. Прийшов час від’їжджати, тому мужня маленька дівчинка взяла наготований пакунок і пішла у нікуди. Правда сили на довго не вистачило, під вечір попросилася до першої ліпшої бабусі переночувати. Не знаю хід її думок чи збігу обставин, а може вона і зовсім бабою Ягою була і вирішила підкормити а потім і сама мною поласувати чи ще чогось, але я у неї залишилася на цілих три дні поки мене не виявили. Я ж вперто говорила що їх не знаю нікого в мене нема, тільки собака яку я попередньо із собою до тієї ж бабки приволокла. Мене ясне діло доставили додому покарали як могли, а я вам скажу та, із садистськими нахилами у них все гаразд. Отримала я на горішки по перше число. Але надії, що втечу коли небудь із цього дурдома не полишала.

Іще до дванадцяти років Сєнічка надіялась на ласку мами, будь – якою ціною намагалася показати дивися яка я хороша я заслуговую твоєї любові і уваги. У ній ніби боролося два відчуття одночасно любов і ненависть. Ненависть до несправедливого відношення до себе, і сліпа дитяча любов. Але не сталося як бажалося.

Проснувшись зранку відчула неладне –вони із братом абсолютно одні. Спати лягали із мамою, а тепер квартира пуста.

-Вона нас кинула. Це фіаско. Ми дійсно одні, ну як із господарством : качки, гуси, кури і собака. По – перше потрібно визначитися як діяти далі, по – друге все по обставинам. Ну його все до Біса! І цю манделепу також, немає у мене матері і не було, ну так мачуха і то голосно сказано.

-Так малий, грошей у нас немає, зате є крупи і картопля, з голоду не помремо. нашому господарству теж загинути не дамо товч, буряки яблука є не пропадуть. Ти повинен взяти себе у руки і уроки які можеш роби сам, які не знатимеш будемо вирішувати разом. Ясно?

Малий трохи по схлипував, поскиглив, а потім зрозумів не відворотне –ми залишилися лише вдвох.

Пройшло дві неділі і нам прислали підмогу, двоюрідну бабцю, а іще через дві неділі вернулася «блудна дочка». Малий був дуже радий от дурень! А я назавше лишилася ілюзій.

Десь у шістнадцять зрозуміла якщо зараз нікуди не вирвусь так і залишусь тут навічно, тому із поспіхом поступила куди очі гляділи. Ну професія так собі, головне на навчанні було весело. Навчання швидко пролетіло, так періодами було важко, періодами весело, саме головне набула друзів і знайомих.

Додому на навчанні і вже опісля не поверталася, та й не думала навіть про таке. Закінчивши навчання на випускний приїхав лише батько, а після отримання атестату здивувався, що він (диплом) все -таки червоний. Пішла працювати і як тяжко не було б не скаржилась. Можливо дорога до вже не рідної оселі так ніколи і не привела б якби не але…

Захворіла матір, тяжко, тому батько попросив вернутися жити до них. Допомогти по хазяйстві і із мамашою. А я, що? Душа не камінь, пожаліла. Мало по малу мамі стало краще, а Сєня знов чула все що можна і не можна. Життя стало сумним і однотонним, тому вирішено було одне головне вирішення- розвіятися до подруг.

Подруги вчилися і працювали у столиці, правда училися на денному а працювали сторожами у садочку, де у підвалі жили, адже як знаємо ціни на зйом квартир захмарні.

Так от на вихідні ми добряче насміялися, находилися, відпочили душею і тілом. Найкраща подруга перед від’їздом раптом спитала, чи не хочеться домашнього улюбленця. Трохи захмелівши, посмілішавши вирішила – беру.