Котлета лежача

До дому Миколи вони прийшли тільки надвечір. Ніхто у транспорті не бажав приймати до себе в салон якогось незрозумілого змарнілого собаку без повідка, тож шлях зайняв дещо більше часу, ніж чоловік розраховував.

- Заходь, - відкрив вампір двері своєму гостю.

Вовк невпевнено увійшов, розглядаючи обстановку. Це була звичайна стара квартира, яка хоч і потребувала косметичного ремонту, але все одно не була позбавлена шарму.

- Меблі не гризти, - командував господар, закриваючи за собою вихід на сходинкову клітку, - шпалери не бруднити, підлогу не псувати, - пройшов до поличок із взуттям. – По кутах не сцяти і не срати. Побачу – вилетиш звідси, як корок, - зняв туфлі і оглянув їх стан, після бійки із вовком.

Тварина ж відійшла трохи далі та розвернулася, почавши слідкувати за чоловіком.

- Ходімо, - полишив той зіпсоване взуття, надягнув домашні капці і пішов по коридору прямо. – Це – моя кімната, - вказав на зачинені дерев’яні двері праворуч. - Туди не заходити. Отут, - відкрив кімнату зліва. – санвузол. Обісциш – сам будеш прибирати. Отам, - вказав на прохід за особистою кімнатою, - вітальня. Отут - кухня. Нічого не псувати, не красти, не гризти, не сцяти, не дряпати, - опустив погляд до гостя. – Я зараз піду та куплю тобі їжі. Щоб коли я повернувся, мій дім був у такому самому стані, як зараз. Коли поїси – помиємо тебе, - відвернувся від вовка та кульгаючи зайшов у свою кімнату.

Звір провів його очима. Зовсім скоро, хазяїн вийшов у домашньому одязі та закрився у ванній. Обробив свої рани, перев’язав ногу із рукою, витер усю кров та включив бойлер. Після чого знову переодягнувся у вуличне вбрання, на цей раз обравши спортивний костюм. Заглянув у холодильник, провівши швидку ревізію, узяв барсетку та пішов. Вовк ліг на килимок для ніг у передпокої. Хоч він і поміщався на ньому лиш на половину, але це вже було краще, аніж лежати на жорсткій дерев’яній підлозі зі своєю кістлявою фігурою.

Пройшло близько години, перш ніж вампір повернувся. Відкрив двері, важко видихнув, тягнучи за собою великий пакет, ступив у помешкання і одразу ж гепнувся, перечепившись об тварину.

- Гей! – обурено глянув він на гостя, що розлігся поперек проходу. – Твоя туша не така маленька, як ти думаєш! – пнув його.

Вовк зі скавчанням піднявся та винувато забився у кут, притиснувши хвіст і вуха. Миколі навіть стало незручно від такої реакції. Підійшов, закрив за собою вихід на ключ. А звір, тим часом, вловив запах м’яса та почав принюхуватися, шукаючи звідки ж це пахне їжею. Витягнувся до пакету.

- Куди пащеку тягнеш? – натиснув вампір ногою йому на голову. – Сидіти.

Той неохоче підкорився, все одно помалу просуваючись у сторону покупок.

- Я тобі сире м’ясо не дам, - висловився господар, перевзувся, забрав пакет та пішов на кухню.

Гість риссю поспішив за ним.

Яйця, рис, хліб, морква, цибуля, два пакети м’яса та упаковка якихось таблеток. Все це виставив Микола на стіл. Відвернувся за водою, аби випити ліки від алергії, як повернувся і вже побачив крадіжку. Його гість обережненько тягнув упаковку яловичини на краєчок столу, намагаючись це робити настільки повільно і тихо, що навіть метелик не мав би злетіти.

- На вулицю закортів? – скептично запитав власник квартири.

Вовк поглянув на нього. Через дуже велике небажання відпустив пакет та облизнувся, ледь не захлинаючись від власної слини.

- Піди телевізор подивися, - кивнув Микола до вітальні. – Або помийся, - поліз до пакету та кинув у тварину запечатаною мочалкою. – Від тебе пахне зовсім не трояндами. Щойно приготую – поїси. Чи ти думаєш то я буду м’ясо із рисом їсти?

Гість узяв мочалку зубами та енергійно поспішив в санвузол, виконуючи наказ.

- Мило у кутку! – крикнув вампір вслід. – Гарячу воду використовуй ощадливо! – відкрив упаковку таблеток та закинув одну з них до рота.

Протягом наступних півгодини господар чув шум води, якісь звуки свого гостя, як в того падало мило і навіть він сам пару разів – гуркіт стояв на всю квартиру. По закінченню водних процедур, на кухню вийшов зніяковіло зіщулений молодий хлопець, з якого крапала чиста вода. Вампір, почувши його мокрі кроки та те, як псують його дерев’яну підлогу, скептично відволікся від ручної м’ясорубки, вже проганяючи через неї цибулю, та глянув на парубка:

- Витиратися вмієш?

- Там… - незручно стискався молодий. – Рушники…

- Тільки не кажи, що ти всі їх скинув на підлогу, - видихнув Микола, сполоснув руки та пішов до санвузла.

Гість попрямував за ним. Ванна кімната виявилася доволі мокрою, але все ж не залитою до стелі.

- Хоча б не розгромив, - поставив він руки у боки. – Вже добре. Оцей візьми, - зняв один з трьох рушників на стіні та вручив хлопцеві, після чого повернувся до приготування фаршу. – І витри свої сліди.

- Угу, - неголосно підкорився парубок, вже обмокуючи волосся.

Хвилин через п’ять, вампір почув та побачив, як коридором ходить його швабра. Ще через одну перебиту морквину у м’ясорубці, на кухню прийшов облізлий вовк та почав заглядати на стіл, поглядом випрошуючи їжу.

- Йди звідси, - незлими жестами проганяв його господар. – Фу, - гнав до вітальні. – Йди новини мені включи. І не плутайся під ногами, - подивився на годинник, перевіряючи скільки вже кипить рис.

Звір із крайнім небажанням відлип від спостерігання за готуванням та пішов до вітальні. Там посеред кімнати стояв диван із декількома пледами на спинці, у кутку - великий телевізор із кінескопом, уздовж стіни – меблева стінка, а під лапами – килим. Вовк хотів лягти прямо там, де він і стояв. Лягти, завалитися на бік та закрити очі. Хай він ще голодний, але він в теплі, помитий і тут йому не загрожує смерть від уколу.

Все ж підійшов до телевізора та лапами натиснув на кнопку включення. Поки кінескоп нагрівався, аби дати зображення, він узяв пульт з дивану та пішов на кухню. Сів перед вампіром. Микола, коли побачив біля себе слухняного собаку із пультом в зубах, навіть не знав, як реагувати на таке. Спантеличено забрав те, що йому принесли, направив пульт на телевізор та зробив гучність більше. Примружився, вдивляючись, що там зараз показують. Благо техніка стояла так, що і з кухні можна було спокійно дивитися телевізор.