Глава 12. Стосунки, як скло. Іноді краще залишити їх зламаними, ніж завдати собі шкоди, збираючи їх знову”.

Олег бісився. Все його єство переверталось і обурювалось. Він ніяк не міг зрозуміти, як так вона легко перемкнулась на іншого чоловіка. І байдуже, що вона з ним говорила по роботі. Він-то бачив, яким голодним поглядом на неї дивився той качок? Він чудово знав цей погляд, адже сам так дивився на свою дружину... колись.. А зараз?

"-- А зараз вона просто зачепила Его!" -- констатував Мозок!

"-- Так! Так! Так!-- вигукнуло ображене Самолюбство.

Мозок тільки видихнув і зробив неоднозначний жест в повітрі.

"-- А чого ніхто мене не питає, як воно мені!?" -- вигулькнуло Серце.

"-- Мовчи вже!" -- обрубав Внутрішній голос. "-- Чогось ви всі мовчали, коли руки мацали стриптизерку нещодавно. Всім було ок."

"-- Ммм... таааак" -- замурчав Тестостерон, а фантазія підкинула трансляцію з минулих вихідних.

"-- Фу! Вимкни цю гидоту!" -- відмахнувся Мозок. "-- Ви скористались тим, що я був у віключці. За мене працювала Печінка."

"-- Виммвага-ю відп-устку.." -- протягнула Печінка.

"-- Ой, та тебе ще не вистачало.."

Та треба в офіс. Треба навести лад на фірмі. Бо бухати щовечора, то канЄшно діло інтЄрЄсне, але дуже енергозатратне. 
Та день не задався з самого. Кава збігла, бо варив в звичайній турці, тому що кавомашина дала якийсь збій. Він все ніяк не міг збагнути, як дружина все встигала зробити зранку: сніданок, душ, розбудити його, розштовхати сина. Все прибрати, всіх зібрати, застелити постіль. Уууф! Він тут сам наодинці ледь справляється з елементарними справами. Так от: кава збігла, вівсянка, яку вирішив собі зварити, як перший крок до здорового харчування, підгоріла так, що не віддерти від каструлі. Довелося все разом викинути в смітник. 
І так, чортихаючись, злий, голодний та не виспаний, дістався до офісу по заторам вже майже під обід.

******
 

Відчинив двері в кабінеті Усередині порожньо й темно.
 

"-- ось воно – місце, де справжні мужики кайфують від життя!" -- озвався Сарказм.

Мозок хмикнув.

На стіні годинник ліниво процокав обід, нагадуючи, що таки треба щось поїсти, та десь на підсвідомості чоловік чекав,  що Марина звідкись вийде і почне говорити, що треба терміново підписати якісь накладні. А потім рвучко вийде і за мить знову зʼявиться з ланчбоксом, в якому буде гречка, мʼясо, салат. Не хитра, але дуже смачна домашня їжа.

Але її тут немає. 

"-- Так наче ж уже все вирішили" --  перепитало Самолюбство.

"-- Нічого не понятно, але дуже інтєрєсно" -- зацікавився Внутрішній голос.

Олег пройшов вглиб кабінету, на ходу знімаючи куртку й кидаючи ту на крісло. 

На столі – стопка паперів. 

Глянув побіжно і стало зрозуміло, що то щось серйозне від його вічно незадоволеного заступника Ігоря Миколайовича. Мабуть вирішив підсунути як раз тоді, коли його в офісі не було, бо ж знає, що може потрапити під "гарячу" руку. Поряд лежала жовта записка з коротким: «Підпишіть або в понеділок вас з’їсть бухгалтерія.»** 

Кривий усміх поповз вустами чоловіка. Все ж у нього був крутий колектив. Зібрав не тільки крутих професіоналі, а й просто гарних людей.

Та замість того, аби таки взятися до роботи, Олег просидів в кріслі втупившись в монітор невидячим поглядом майже до вечора. 

В кабінеті було тихо  як у склепі.

"А я думав, що не люблю шум." -- подумав Олег.

"-- Ага! Рівно до тих пір, поки тиша не стала оглушливою.. " -- промовила душа.

Чоловік знову перевів погляд на стос паперів, що лежав на столі, наче чекаючи моменту, коли можна докоряти за всі гріхи. 
Глипнувши востаннє, застібнув всі ґудзики на  сорочці, закинув ноги на стіл і витягнув телефон. 

**Що там у світі великого холостяцького щастя?** 

На екрані майоріли сповіщення з месенджеру. Чат із пацанами – **гучний, брудний і хаотичний, як після випускного.** 

**Макс:** *Олежику, сьогодні на полювання виходиш?

**Сергій:** *Ти ж розумієш, що тебе зараз треба відриватись?"

**Макс:** *Не гони, ти нарешті вільний! Вривайся!* 

**Сергій:** "Дурна Маринка, що пішла, такий екземпляр полишила. Зате тепер генофонд поповниться ще одним жеребцем!"

Олег посміявся, але ніяк не міг зрозуміти: його друзі, всі глибоко одружені люди. З дітьми і собаками. Невже всі шлюби терплять крах. Невже та, що ти кликав Кицею, рано чи пізно стає Сучкою?

"-- Ага! А ти кобелем!" -- загиготало почуття Гумору. Самолюбство ображено засопіло. 

"-- Госссподи!" -- Просичав Мозок.

Тільки Олег почав друкувати повідомлення, як раптом двері кабінету з гуркотом відчиняються.** 

– **Блін, ну я ж знала!-- вигукнула рудоволоса бестія. Чоловік підвів очі і побачив перед собою свою секретарку. Та її повноваження були настільки широкі, що молода жінка скоріш була особистою помічницею і начальником всіх відділів. Гарна, але , на диво, Олег ніколи не реагував на неї в сексуальному плані. 

Дарина була маленька, швидка, як білка на енергетиках, і з язиком гострішим за його бухгалтерію. В руках у неї пакет із їжею, на плечі – сумка, очі звужені **в режимі «зараз буду пиляти»**. 

– **Що ти тут робиш?** – кинула вона, заходячи в його кабінет, наче до себе додому. 

Чоловік неквапливо розвалився  в кріслі, відкинувшись на спинку

– **А мені можна задати те саме питання?** -- штрикнув у відповідь.

– **Я тут по роботі, а не для того, щоб підписувати самотність у твоїй компанії!** – скидає сумку, **пахне чимось смачним.** – **Ти мав тусити, мацати дівок, жлуптити віскарь з горла. Ти ж вільний чоловік, чи я шось пропустила?

Руда з гуркотом поставила пакет на стіл, демонстративно розстебнула приталений піджак і завалилась втомлено на крісло навпроти Олега. 
-- Фух! Втомилась.. -- промовила тих.

Чоловік смикнув бровою..

– **Даринко, ти мені святкувальний сценарій пишеш?

– *Я просто людина, яка не розуміє, як можна нарешті стати холостяком і замість веселощів знову опинитися в офісі!